Коротко
- Виверження вулкана — це вихід магми, газів і уламків породи на поверхню Землі через тріщину в корі.
- Воно буває спокійним, з рідкою лавою, або вибуховим, коли в’язка магма буквально розриває жерло.
- Силу вибухових подій порівнюють за шкалою VEI від 0 до 8: кожен наступний ступінь — приблизно вдесятеро більший об’єм тефри.
- Найбільше людей гине не від лави, а від пірокластичних потоків, лахарів, цунамі й попелу.
- В Україні немає діючих магматичних вулканів; є згаслі конуси в Закарпатті й грязьові «вулкани» на кшталт Старуні.
- Передбачити день і годину складно, але тижні-місяці неспокою сейсмологи часто бачать заздалегідь.
Ці пункти — каркас. Далі вже механізм, типи, цифри й типові помилки, через які люди опиняються не в тому місці в той момент.
Виверження вулкана — це процес, коли розплавлена порода з глибини проривається на поверхню разом із газами, попелом і уламками. Під землею цей розплав називають магмою, щойно він вийшов — лавою. Саме так: не «вогонь з гори», а тиск, температура й хімія силікатного розплаву, які або дозволяють газам тихо зійти, або накопичують їх до вибуху.
За даними Smithsonian Global Volcanism Program, у будь-який момент на планеті вивергається близько 40–50 вулканів, а за останні 12 тисяч років відомо понад 1200 голоценових центрів. Більшість подій локальні й навіть мальовничі. Кілька на століття ламають клімат, авіацію й цілі міста. Різниця — у складі магми, кількості води в системі і в тому, чи є куди газам вільно виходити.
Нижче — як це влаштовано насправді, чим одні виверження відрізняються від інших і що з цього випливає для людей, зокрема для нас в Україні, де «свій Везувій» шукають із завидною регулярністю.
Що саме виходить із жерла
Магма народжується в мантії або в нижній корі, коли порода частково плавиться. Далі вона піднімається, бо легша за навколишній камінь. По дорозі в ній розчинені водяна пара, вуглекислий газ, діоксид сірки. Поки тиск високий, гази сидять у розплаві, як бульбашки в невідкоркованій пляшці. Варто магмі наблизитися до поверхні — тиск падає, гази скипають.
Якщо розплав рідкий, базальтовий, бульбашки легко виходять. Лава тече, фонтанує, будує щитові гори на кшталт гавайських. Якщо магма в’язка, андезитова чи ріолітова, гази застрягають. Тиск росте, пробка в жерлі не витримує — і тоді вже стовп попелу, пемза, пірокластика. Вибуховість майже завжди про в’язкість і леткі компоненти, а не про «злість» гори.
На поверхні ми бачимо кілька продуктів одразу:
- лаву — розплав, який уже втратив частину газів і тече схилом;
- тефру — усе, що вилетіло в повітря: попіл, лапілі, вулканічні бомби;
- гази — від майже безпечної пари до токсичних хмар SO₂ і CO₂;
- пірокластичні потоки — суміш жару, попелу й уламків, що мчить долиною;
- лахари — грязьові потоки з попелу, води й уламків, схожі на рідкий бетон.
Лаву знімають для листівок. Решту часто недооцінюють, хоча саме вона забирає життя. За спостереженнями з туристичних форумів і розмов перед поїздками на Сицилію чи в Ісландію, люди майже завжди питають «а лава до готелю добіжить?». До готелю частіше долітає попіл, а в долині нижче кратера — лахар після дощу.
Де на планеті це взагалі можливо
Більшість вулканів сидить на межах літосферних плит. Тихоокеанське Вогняне кільце тримає близько 75% діючих вулканів світу і левову частку сильних землетрусів. Там океанічна плита занурюється під континентальну, у мантії з’являється вода, порода плавиться — і росте дуга стратовулканів від Анд до Японії й Камчатки.
Є ще гарячі точки: плюм із глибини мантії палить плиту зсередини. Так живуть Гаваї, так у минулому формувалися великі трапові провінції. Ісландія сидить одразу на серединно-океанічному хребті й на плюмі, тому там виверження відносно часті й часто «зручні» для спостереження — доти, доки попіл не летить на Європу.
Типи вивержень: від фонтана до стовпа в стратосферу
Вулкан не прив’язаний навічно до одного сценарію. Етна вміє і тихо лити лаву, і стріляти стромболіанськими залпами, і час від часу влаштовувати вулканські вибухи. Класифікація нижче — про стиль події, не про «характер» гори.
- Гавайське — рідка базальтова лава, фонтани, річки розплаву. Небезпека локальна: пожежі, перекриті дороги, знищені будинки на шляху потоку.
- Стромболіанське — ритмічні викиди розпечених шматків на сотні метрів. Стромболі так працює століттями, його навіть називають «маяком Середземномор’я».
- Вулканське — короткі сильні вибухи в’язкої пробки, густі хмари попелу, бомби, які летять кілометрами.
- Пелейське — ріст лавового купола й раптовий колапс із пекучою хмарою вздовж схилу. Саме так у 1902 році загинув Сен-П’єр на Мартиніці.
- Плініанське — високий стійкий стовп попелу в стратосферу. Назва від Плінія Молодшого, який описав Везувій 79 року.
- Суртсейське — магма зустрічає воду: море, озеро, льодовик. Вибухи особливо «брудні», попіл дрібний, для літаків отрута.
Порядок приблизно від найспокійнішого до найжорсткішого. Але невелике суртсейське виверження під льодовиком може нашкодити авіації сильніше, ніж ефектний гавайський фонтан висотою в десятки метрів. Масштаб шкоди рідко збігається з красою кадру.

Окремо стоїть щитовий вулкан проти стратовулкана. Перший — пологий, з рідкою лавою, як Кілауеа чи Мауна-Лоа. Другий — крутий шарнір лави й попелу: Фудзі, Везувій, Мерапі, Попокатепетль. Шлакові конуси простіші: один жерло, купа шлаку, інколи народжуються за місяці. Парікутін у Мексиці в 1943-му виріс просто на кукурудзяному полі — рідкісний випадок, коли люди побачили народження вулкана з нуля.
Шкала VEI: наскільки «велике» виверження
1982 року Крістофер Ньюголл і Стівен Селф запропонували індекс вулканічної вибуховості — VEI. Він збирає докупи об’єм тефри, висоту стовпа й характер вибуху. Шкала логарифмічна: від VEI 2 і вище кожен крок — приблизно вдесятеро більший об’єм викинутого матеріалу. Лавові потоки в цей індекс майже не входять, тому спокійне, але дуже об’ємне виливання базальту може мати скромний VEI.
| VEI | Об’єм тефри | Стовп | Стиль | Приклад |
|---|---|---|---|---|
| 0–1 | до тисячних часток км³ | до 1 км | ефузивний, гавайський | Кілауеа, частина епізодів Етни |
| 2–3 | 0,001–0,1 км³ | 1–15 км | стромболіанський, вулканський | Стромболі, Невадо-дель-Руїс 1985 |
| 4 | близько 0,1 км³ | 10–25 км | вулканський / плініанський | Пеле 1902, Ейяф’ядлайокютль 2010 |
| 5 | близько 1 км³ | понад 25 км | плініанський | Сент-Геленс 1980, Везувій 79 |
| 6 | близько 10 км³ | понад 25 км | плініанський | Пінатубо 1991, Кракатау 1883 |
| 7–8 | сотні й тисячі км³ | понад 25 км | ультраплініанський, супервиверження | Тамбора 1815; Тоба, Єллоустоун у минулому |
VEI 8 у писемній історії людства не було. Останні такі події — геологічне минуле: кальдери Тоба, Таупо, Єллоустоун. Останнє велике виверження Єллоустоуну датують приблизно 640 тисячами років тому. Це не «вулкан, який ось-ось прокинеться за розкладом», хоча заголовки інколи малюють саме таку картину.
Важливий нюанс, який люблять пропускати. Об’єм тефри для старих подій оцінюють за товщиною відкладів, для сучасних — ще й за спостереженнями. Тому VEI історичного виверження іноді «плаває» на одиницю. Для порівняння порядку величин шкала все одно працює краще, ніж слова «сильне» і «жахливе».
Чим воно вбиває: не лава, а те, що поруч
Лава видовищна і відносно повільна. Від неї тікають пішки, інколи навіть на велосипеді. Інші продукти так не працюють.
- Пірокластичний потік. Суміш газу, попелу й уламків з температурою сотень градусів. За оцінками USGS, такі потоки зазвичай рухаються швидше ніж 80 км/год і зносять майже все на шляху. 8 травня 1902 року пелейська хмара знищила Сен-П’єр за лічені хвилини: загинуло близько 29 тисяч людей. Це найсмертоносніше виверження ХХ століття.
- Лахар. Попіл змішується з дощем, талим льодом чи річкою. Виходить густий потік, який іде долинами далеко від кратера. 13 листопада 1985 року порівняно скромне виверження Невадо-дель-Руїс зняло льодовик і поховало місто Армеро в Колумбії. Загинуло понад 23 тисячі людей. Вулкан був далеко. Лахар — ні.
- Попіл. Дрібне вулканічне скло. Він обрушує дахи, псує воду, нищить посіви, забиває двигуни літаків. Дихати ним шкідливо. На відстані сотень кілометрів він уже не «пилюка», а логістична катастрофа.
- Цунамі. Коли кальдера обвалюється в море або пірокластика зсувається в воду. Кракатау 1883 року вбив здебільшого хвилею, не жаром.
- Гази. CO₂ накопичується в западинах, SO₂ дратує легені й дає кислотні дощі. Озера в кратерах інколи тримають розчинений газ роками й раптово «вибухають» без класичного фонтана лави.
Саме тому зона відчуження малюється не колом навколо вершини, а язиками долинами. Стояти «з підвітряного боку, але в річищі» — погана ідея. У практиці, коли розбираю карти небезпек перед поїздкою, спочатку дивлюсь не на красивий конус, а на річки, що стікають з льодовика. Там ховається лахар.

На фото Майона 1984 року якраз видно, як сірі язики течуть схилом, поки стовп ще стоїть у небі. Тоді філіппінські вулканологи евакуювали десятки тисяч людей — і обійшлося без жертв. Контраст із Армеро того ж десятиліття жорсткий: наука вже вміла попереджати, питання було в тому, чи хтось евакуює місто в долині.
Виверження, які варто знати не з кіно
Везувій 79 року лишив нам Помпеї й Геркуланум, плюс лист Плінія — перший детальний опис плініанського стовпа. Люди гинули і під пемзопадом, і під наступними хвилями пірокластики наступного ранку. Це класика шкільних підручників, і вона досі працює як урок: «відносно тихий» конус біля плодючого узбережжя може прокинутися за години.
| Подія | Рік | VEI | Головний удар |
|---|---|---|---|
| Везувій | 79 | 5 | пемза і пірокластика, поховання міст |
| Тамбора, Індонезія | 1815 | 7 | прямі жертви плюс голод; «рік без літа» 1816 |
| Кракатау | 1883 | 6 | вибух і цунамі, близько 36 тисяч загиблих |
| Мон-Пеле | 1902 | 4 | одна хмара знищила Сен-П’єр |
| Сент-Геленс | 1980 | 5 | зсув схилу, бічний вибух, 57 загиблих |
| Пінатубо | 1991 | 6 | евакуація спрацювала; клімат охолов приблизно на 0,5 °C |
| Ейяф’ядлайокютль | 2010 | 4 | попіл закрив небо Європи, близько 10 млн пасажирів |
Тамбора — найбільше виверження писемної історії. Квітень 1815-го, острів Сумбава. Вершина осіла в кальдеру, попіл накрив регіон, а 1816-й увійшов у європейські хроніки як рік без літа: холодне літо, неврожаї, голод. Прямо від вибуху й цунамі загинули близько 10 тисяч людей; від голоду й хвороб після — ще десятки тисяч. Оцінки розходяться, бо тодішній облік був уривчастий, але порядок величини зрозумілий.
Пінатубо 15 червня 1991-го — інша історія, уже з моніторингом. Стовп зайшов у стратосферу, діоксиду сірки викинуло щонайменше 17 мільйонів тонн. Аерозолі відбили частину сонячного світла, середня глобальна температура наступного року просіла приблизно на пів градуса. І при цьому жертв були сотні, не десятки тисяч: людей встигли вивести. Тифон, що збігся з кульмінацією, намочив попіл і обвалив дахи — нагадування, що катастрофа любить складатися з двох шарів.
Січень 2022-го, підводний Хунга-Тонга: стовп рекордної висоти, ударна хвиля обігнула планету, цунамі пішло по Тихому океану. Сірки вийшло відносно мало, зате водяної пари в стратосферу — аномально багато. Кліматичний ефект виявився скромнішим і складнішим, ніж чекали після перших заголовків. Велике не завжди дорівнює «рік без літа».
Чи є вулкани в Україні
Коротко: діючого магматичного вулкана немає. Карпати — складчасті гори, не вогняний пояс. Те, що в нас називають вулканічним, належить або до минулого, або до зовсім іншої фізики.
- Вигорлат-Гутинський хребет у Закарпатті — залишки неогенового вулканізму. Найвища точка — Бужора, 1081 м. Андезити, базальти, туфи. Це згаслі конуси й кальдери віком у мільйони років, не «сплячі» в побутовому сенсі.
- Старуня в Івано-Франківській області — грязьовий вулкан, геологічна пам’ятка. Пологий глинистий конус діаметром близько 20 м і висотою до півтора метра, жерло близько 30 см. Час від часу виходить глина, ропа, бульбашки газу. Активність помітно оживилася після землетрусу у Вранча 1977 року.
- Керченський півострів — десятки грязьових вулканів. Це теж не магма, а пластичні глини й вуглеводневі гази під тиском.
Грязьовий вулкан і магматичний схожі лише формою конуса. Температури інші, продукти інші, ризик інший. Помічав, як у розмовах Старуню називають «українським Везувієм» — звучить бадьоро, але метафора крива. Максимум, що ви побачите, — пляма без рослинності, запах і рідкісний плювок грязі. Для геолога цікаво, для евакуації — ні.
Найближчі справжні діючі вулкани до України — італійські Етна, Стромболі, Везувій, далі Санторіні, ісландські системи. Попіл ісландського виверження 2010-го до нас безпосередньо «не насипав мішками», але європейське небо тоді встало. Ось цей канал впливу для українця реальніший, ніж конус у Хусті.

Як це намагаються передбачити
Вулкан рідко вибухає «з нічого». Магма, піднімаючись, ламає породу — з’являються рої землетрусів. Схили роздуваються на сантиметри, це ловлять GPS і радарні супутники. Змінюється склад газів: росте SO₂, інколи стрибає CO₂. Теплові камери бачать нові плями. Жоден датчик сам по собі не дає дати «виверження в четвер». Разом вони дають стан: спокій, неспокій, евакуація.
Пінатубо саме тому став зразком: сейсмологи побачили тренд і переконали владу вивести людей. Сент-Геленс 1980-го теж попереджала місяцями: гора «розпухла», обмежили доступ. Загинули ті, хто лишився в зоні з цікавості, роботи чи впертості, плюс люди за межею очікуваного бічного вибуху. Передвісники працюють. Карта небезпеки іноді відстає від реального сценарію.
Стежити за поточною картиною можна через тижневі зведення Global Volcanism Program — це спільна робота Смітсонівського інституту й вулканічної програми USGS. Там немає сенсацій «Земля вибухне», є сухий список: який конус димить, який підняли до рівня тривоги, куди не варто їхати.
Типові помилки, які дорого коштують
- Дивитися на лаву і ігнорувати долину під льодовиком.
- Вважати, що «раз уже тиждень тихо — можна повернутися в дім».
- Знімати виверження з навітряного схилу «трохи ближче».
- Плутати туристичний конус, який «завжди димить», зі безпечним місцем. Стромболі красивий і регулярно ранить неуважних.
- Після попелопаду мити дах водою зсередини хати, не подумавши про вагу мокрого шару.
Окремий жанр — відео з дрона над активним кратером. Красиво. І безглуздо, якщо вітер зміниться. Попіл для турбіни дрона той самий, що для літака, лише дешевший урок.
Клімат, літаки і те, що лишається після
Короткі вибухи майже не чіпають клімат. Щоб охолодити планету, сірка має сісти в стратосферу й прожити там місяці й роки у вигляді сульфатних аерозолів. Пінатубо це зробив. Тамбора — ще сильніше. Більшість VEI 3–4 залишаються регіональною історією: зіпсовані виноградники, кашель, сірий сніг.
Авіація боїться дрібного скла в попелі. Воно плавиться в камері згоряння, сідає на лопатки, двигун втрачає тягу. Після 2010-го правила польотів у зонах попелу переписали: не «закрити півконтиненту на всяк випадок», а моделювати концентрацію. Для пасажира з Києва це означає простішу річ — рейс можуть зняти через ісландський чи сицилійський епізод, навіть якщо вдома небо блакитне.
Після виверження ландшафт не «помирає назавжди». Попіл дає родючі ґрунти. На схилах Везувію й Етни століттями садять виноград саме тому. Це не аргумент жити в лахаровій долині. Це пояснення, чому люди знову селяться під конусом: земля багата, вид гарний, пам’ять коротка.
Якщо ви опинилися біля живого вулкана
Перше правило нудне і рятує: слухати місцеву службу моніторингу, а не чат туристів. Якщо оголосили евакуацію — їдете. Не «ще ніч перечекаємо, бо вже сплачено готель».
- Заздалегідь знати, у якому напрямку долини й куди дме вітер. Попіл летить за вітром, лахар — за рельєфом.
- Не стояти в руслах навіть «на відстані», якщо вище по схилу льодовик або свіжий попіл.
- Закрити вікна, вимкнути вентиляцію, носити щільну маску, якщо попіл уже падає. Звичайна тканинна хустка допомагає слабко.
- Не їхати автомобілем, поки шар попелу мокрий і слизький, і не вмикати двірники «на суху» — зітрете лобове.
- Не наближатися до берега, якщо вулкан острівний і є попередження про хвилю.
Для польоту: перевірити NOTAM і повідомлення про вулканічний попіл, якщо маршрут над Ісландією, Японією, Індонезією, Камчаткою, Андами. Для походу: офіційні стежки Етни чи Стромболі закривають не від жадібності гідів. Закрили — значить, є причина.
В Україні панікувати нічого. Не шукайте виверження в Карпатах і не плутайте грязьовий плювок із магмою. Якщо тема зачепила — дивіться тижневі зведення по діючих конусах світу, і якщо збираєтесь у регіон Вогняного кільця чи в Середземномор’я, закладіть у маршрут пів дня на перевірку обмежень. Гора зачекає. Пірокластичний потік — ні.