Касетний боєприпас — це звичайна зброя, яка складається з контейнера-носія та великої кількості менших вибухових елементів, відомих як суббоєприпаси. Контейнер розкривається в повітрі або на невеликій висоті, розкидаючи суббоєприпаси над площею, що може сягати кількох футбольних полів. Така конструкція забезпечує ураження живої сили, бронетехніки та інших цілей на великій території, однак робить зброю важко контрольованою в умовах змішаного цивільного й військового середовища.
У війні в Україні касетні боєприпаси застосовувалися обома сторонами з 2022 року. Російські сили використовували їх у великих масштабах проти населених пунктів, а українські — зокрема артилерійські снаряди, отримані від партнерів. Це призвело до загибелі та поранень цивільних, а також до забруднення територій нерозірваними суббоєприпасами, які залишаються небезпечними десятиліттями.
Міжнародна спільнота відреагувала на гуманітарні наслідки створенням Конвенції про касетні боєприпаси 2008 року. Понад 110 держав приєдналися до неї та взяли зобов’язання відмовитися від виробництва, зберігання, передачі та застосування такої зброї. Росія та Україна до конвенції не приєдналися, тому юридично не обмежені її положеннями, однак зобов’язані дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права під час будь-яких бойових дій.
Що таке касетний боєприпас
Згідно з визначенням Конвенції про касетні боєприпаси, касетний боєприпас — це звичайний боєприпас, призначений для розкидання або випуску вибухових суббоєприпасів масою менше 20 кілограмів кожен. До поняття входять і самі суббоєприпаси. Контейнер (диспенсер) може бути частиною артилерійського снаряда, реактивного снаряда, крилатої ракети чи авіабомби.
Суббоєприпаси — це невеликі вибухові пристрої, часто з крильцями або стрічками для стабілізації під час падіння. Вони призначені для ураження різних цілей: одні мають кумулятивну бойову частину для пробивання броні, інші — осколкову для ураження живої сили. Деякі моделі поєднують обидва ефекти.
Касетний боєприпас відрізняється від звичайних боєприпасів саме масовим розкидом суббоєприпасів. Один контейнер може містити від кількох десятків до кількох сотень таких елементів. Це забезпечує високу щільність ураження на великій площі, але водночас підвищує ймовірність ураження цивільних об’єктів і створення довготривалих небезпек.
Як влаштований і діє касетний боєприпас
Конструкція касетного боєприпасу включає зовнішній контейнер, механізм розкриття, систему уповільнення або таймер та набір суббоєприпасів. Під час польоту до цілі контейнер зберігає суббоєприпаси всередині. На заданій висоті або через визначений час спрацьовує невеликий розривний заряд, який розкриває контейнер і викидає суббоєприпаси.
Суббоєприпаси стабілізуються в повітрі, озброюються і падають на землю. Більшість з них детонують при ударі об поверхню або на малій висоті над нею. Деякі сучасні зразки мають механізми самознищення, які повинні спрацьовувати через певний час після падіння, якщо основний підривник не спрацював.
Рівень неспрацьовування суббоєприпасів (dud rate) — одна з головних проблем. Виробники сучасних зразків заявляють про показники 2–5 відсотків, однак у реальних умовах, особливо на м’якому ґрунті, в рослинності чи за екстремальних температур, цей показник часто зростає до 10–30 відсотків і більше. Неспрацьовані суббоєприпаси стають вибухонебезпечними залишками, чутливими до будь-якого руху чи тиску.
Рівень неспрацьовування суббоєприпасів у реальних бойових умовах часто перевищує заявлені виробниками показники та сягає 30 відсотків і більше, перетворюючи значні території на мінні поля на десятиліття.
Історія застосування касетних боєприпасів
Касетні боєприпаси розроблялися ще в середині XX століття. Масове застосування почалося під час війни у В’єтнамі, коли Сполучені Штати скинули мільйони суббоєприпасів над Лаосом та іншими районами. Багато з них не вибухнули й досі становлять загрозу для місцевого населення — щороку фіксуються нові жертви серед цивільних, зокрема дітей.
У наступні десятиліття касетні боєприпаси застосовувалися в різних конфліктах: у Перській затоці, на Балканах, в Афганістані, Іраку та Сирії. У кожному випадку фіксувалися значні цивільні втрати як безпосередньо під час атак, так і від нерозірваних суббоєприпасів у післявоєнний період.
Досвід цих конфліктів показав, що касетні боєприпаси створюють особливі гуманітарні проблеми через поєднання широкої зони ураження та високого рівня неспрацьовування. Саме це стало основою для переговорів, які завершилися ухваленням Конвенції про касетні боєприпаси у 2008 році.
Касетні боєприпаси у війні в Україні
З перших тижнів повномасштабного вторгнення 2022 року російські сили застосовували касетні боєприпаси різних типів проти українських населених пунктів. Використовувалися реактивні снаряди систем «Ураган» і «Смерч», керовані ракети «Торнадо-С», балістичні ракети «Іскандер» і «Точка», а також авіабомби РБК-500 з протитанковими суббоєприпасами ПТАБ.
Українські сили також застосовували касетні боєприпаси, зокрема 155-міліметрові снаряди DPICM американського виробництва, передані у 2023 році. Обидві сторони використовували наявні запаси радянських зразків ще з 2014–2015 років на сході країни.
Зафіксовано застосування щонайменше 15 різних типів касетних боєприпасів та окремих суббоєприпасів з 2022 року. Це створює складну картину забруднення територій, де поряд із сучасними зразками залишаються й старіші, з вищим рівнем неспрацьовування.
| Спосіб доставки | Приклади систем | Кількість суббоєприпасів | Основне призначення |
|---|---|---|---|
| Реактивні снаряди РСЗВ | 9М55К «Смерч» | до 72 | Протипіхотне та протитанкове ураження |
| Реактивні снаряди РСЗВ | 9М27К «Ураган» | 30 | Протипіхотне ураження |
| Артилерійські снаряди | 155 мм M483A1 DPICM (США) | 88 | Подвійного призначення (броня + жива сила) |
| Артилерійські снаряди | 155 мм M864 DPICM (США) | 72 | Подвійного призначення, збільшена дальність |
| Балістичні ракети | «Іскандер-М» (касетна бойова частина) | близько 50 | Ураження укріплених цілей |
Дані про типи узагальнені на основі відкритих джерел моніторингу.
Human Rights Watch задокументувала численні випадки застосування касетних боєприпасів проти цивільних об’єктів та населених пунктів.
Гуманітарні наслідки та проблема нерозірваних суббоєприпасів
Безпосередній ефект касетного удару — масове ураження на великій площі. У населених пунктах це призводить до загибелі та поранень цивільних, руйнування житлових будинків, лікарень, шкіл та інфраструктури. Суббоєприпаси, що вибухають у повітрі або на землі, створюють щільне поле осколків і вибухової хвилі.
За даними Cluster Munition Monitor 2025, касетні боєприпаси спричинили понад 1200 цивільних втрат в Україні з лютого 2022 року. У 2024 році Україна зафіксувала найбільшу кількість таких жертв у світі — 193 особи від атак та ще 15 від нерозірваних суббоєприпасів.
Найбільш тривала загроза — нерозірвані суббоєприпаси. Вони виглядають як яскраві металеві або пластикові предмети, що приваблює дітей. Фермери натрапляють на них під час польових робіт, а мешканці — під час відновлення житла. Кожен такий елемент може вибухнути від найменшого руху, тиску чи навіть зміни температури.
Забруднення територій ускладнює розмінування, повернення внутрішньо переміщених осіб, відновлення сільського господарства та інфраструктури. Вартість і тривалість робіт з розмінування зростають у рази порівняно зі звичайними мінами. Діти становлять значну частку жертв від залишків касетних боєприпасів у всьому світі.
Міжнародна заборона та перспективи
Конвенція про касетні боєприпаси набула чинності у 2010 році. Станом на 2025–2026 роки до неї приєдналися 112 держав. Країни-учасниці знищили майже всі свої запаси — понад 1,5 мільйона касетних боєприпасів та майже 180 мільйонів суббоєприпасів.
Деякі держави, які не приєдналися до конвенції, продовжують виробництво та застосування. Литва стала першою країною, яка вийшла з конвенції у березні 2025 року, посилаючись на безпекові загрози. Незважаючи на це, більшість держав світу підтримують глобальну заборону.
Для України питання касетних боєприпасів залишається актуальним у двох площинах: захист цивільного населення від застосування противником та власні зобов’язання щодо дотримання міжнародного гуманітарного права. Гуманітарне розмінування, допомога жертвам та профілактика нових інцидентів потребують значних ресурсів і міжнародної підтримки.
Понад 110 держав приєдналися до Конвенції про касетні боєприпаси, взявши на себе зобов’язання повністю відмовитися від цієї зброї та сприяти глобальному знищенню її запасів.
Подальше застосування касетних боєприпасів у конфліктах підкреслює необхідність посилення міжнародного тиску на всі сторони, розширення програм розмінування та надання комплексної допомоги постраждалим. Для України це безпосередньо пов’язано з безпекою населення, відновленням територій та інтеграцією до міжнародних стандартів гуманітарного права.
