Іранські дрони серії Shahed стали одним із найвпливовіших факторів у сучасних збройних конфліктах завдяки поєднанню низької вартості, простоти виробництва та здатності проводити масовані удари на значні відстані. Ці безпілотні літальні апарати одноразового використання (one-way attack UAV) розроблені для насичення систем протиповітряної оборони та завдання ударів по критичній інфраструктурі. Їхня поява на полі бою суттєво вплинула на економіку ведення війни, де дешевий засіб нападу змушує противника витрачати дорогі ресурси на захист.
У контексті повномасштабної агресії Росії проти України іранські дрони Shahed-136 (відомі там як Геран-2) застосовуються з вересня 2022 року. Росія не обмежилася імпортом — вона налагодила локальне виробництво, значно збільшивши інтенсивність атак. Станом на початок 2026 року проти України було запущено понад 50 тисяч таких апаратів та їхніх модифікацій. Це перетворило дрони на інструмент стратегічного виснаження, що б’є по енергетичній системі, житлових районах та військових об’єктах.
Паралельно Іран використовує власні дрони у регіональних конфліктах, зокрема проти Ізраїлю у 2025 році та для ударів по цілях у Перській затоці у 2026-му. Така універсальність іранських технологій демонструє їхню роль як асиметричної зброї, доступної для держав та негосударственных акторів.
Історія розвитку іранських дронів
Програма створення безпілотників в Ірані розвивалася десятиліттями під впливом санкцій та необхідності обходити обмеження на імпорт звичайних озброєнь. Компанія Shahed Aviation Industries (частина HESA) зосередилася на простих, масово відтворюваних конструкціях. Ранні моделі тестувалися в Ємені хуситами проти Саудівської Аравії, де показали ефективність проти стаціонарних цілей.
Передача технологій Росії у 2022 році стала переломним моментом. Початкові партії іранських апаратів дозволили Москві швидко заповнити прогалину у власних ударних можливостях. Згодом Росія розгорнула виробництво на майданчику в Алабуга (Татарстан), інтегрувавши місцеві компоненти та вдосконалюючи конструкцію. Це дозволило перейти від імпорту до самостійного випуску тисяч одиниць щомісяця.
Основні моделі іранських ударних БПЛА
Сімейство Shahed включає кілька варіантів, що відрізняються розмірами, дальністю та призначенням. Найвідоміші — Shahed-131 та Shahed-136 з поршневими двигунами. Новішим напрямком стала реактивна версія Shahed-238, призначена для подолання сучасних засобів перехоплення.
| Модель | Довжина (м) | Розмах крил (м) | Маса (кг) | Бойова частина (кг) | Дальність (км) | Макс. швидкість (км/год) | Тип двигуна |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Shahed-131 | 2,6 | 2,2 | ~150–180 | 10–20 | 700–1000 | ~150–180 | Поршневий |
| Shahed-136 | 3,5 | 2,5 | ~200 | 40–50 (до 90 у російських версіях) | 1500–2500 | ~185 | Поршневий MD-550 |
| Shahed-238 (Geran-3) | ~3,5 | ~3,0 | ~380 (злітна) | ~50 | ~1000 (оцінка) | 500–600 (до 700–800 у піке) | Турбореактивний Toloue-10 / аналоги |
Дані зібрані на основі звітів Інституту науки та міжнародної безпеки (ISIS) та аналітичних матеріалів Reuters. Ці моделі об’єднує дельтаподібна форма крил, що забезпечує стабільність польоту та ефективність на крейсерських швидкостях. Shahed-136 залишається основним масовим варіантом завдяки балансу дальності, корисного навантаження та простоти виробництва.
Технічні особливості Shahed-136
Конструкція Shahed-136 максимально спрощена для масового випуску. Фюзеляж виготовляється з композитних матеріалів і склопластику, крила — дельтаподібні з фіксованими вертикальними поверхнями на кінцях. У хвостовій частині встановлено поршневий чотирициліндровий двигун MD-550 потужністю близько 50 к.с., що приводить у рух штовхаючий гвинт. Така схема забезпечує економічну витрату пального під час тривалого польоту на висотах від 60 до 4000 метрів.
Система наведення поєднує інерційну навігаційну систему (ІНС) з GNSS (GPS/ГЛОНАСС). ІНС дозволяє апарату продовжувати політ за заданим маршрутом навіть за умов активного глушіння супутникового сигналу, використовуючи дані акселерометрів і гіроскопів. Деякі партії оснащуються оптичними або інфрачервоними сенсорами для корекції на кінцевій ділянці траєкторії. Бойова частина масою 40–50 кг (у російських модифікаціях до 90 кг зі зменшенням запасу пального) — фугасно-осколкового або комбінованого типу з кумулятивним елементом. Детонація відбувається при контакті з ціллю.
Запуск здійснюється з мобільної пускової установки на базі вантажного автомобіля, часто з використанням твердопаливного прискорювача для початкового набору швидкості. Після старту дрон переходить у горизонтальний політ за попередньо запрограмованим маршрутом. Низька швидкість і відносно невелика ефективна поверхня розсіювання ускладнюють виявлення традиційними радарами на великих відстанях, хоча сучасні засоби протидії значно зменшили цю перевагу.
Масштабне застосування Росією проти України
З вересня 2022 року Росія регулярно застосовує іранські дрони проти об’єктів на всій території України. Атаки часто відбуваються вночі хвилями по 100–400 апаратів, іноді з домішкою приманок-декоїв. Основні цілі — об’єкти енергетичної інфраструктури (теплові та гідроелектростанції, підстанції високої напруги), що призводить до тимчасових відключень електропостачання та пошкоджень цивільних об’єктів.
За оцінками, у 2025 році було запущено понад 38–54 тисяч Shahed-type дронів, а загальна кількість до березня 2026 року перевищила 57 тисяч. Піки інтенсивності фіксувалися у квітні та травні 2026 року — понад 8 тисяч апаратів за місяць. Росія активно вдосконалює тактику: впроваджує покращену навігацію, стійкішу до перешкод, збільшує бойову частину в окремих партіях та розгортає реактивні модифікації для зменшення часу реакції української протиповітряної оборони.
Український досвід протидії іранським дронам
Початковий етап захисту спирався на традиційні зенітні ракетні комплекси та винищувальну авіацію. Це було ефективно, проте економічно невигідно: вартість однієї зенітної ракети часто перевищувала 1 мільйон доларів, тоді як дрон коштував 20–50 тисяч. Згодом з’явилися мобільні вогневі групи з великокаліберними кулеметами та зенітними установками, а також засоби електронної боротьби для глушіння сигналів керування.
Ключовим проривом стало масове впровадження спеціалізованих дронів-перехоплювачів. Українські розробки, зокрема Sting від компанії Wild Hornets, дозволяють знищувати Shahed на підльоті за допомогою тарана або підриву бойової частини. У січні 2026 року інтерцептори забезпечили до 70 % усіх перехоплень. За 2025 рік Україна виробила понад 100 тисяч таких апаратів. Це кардинально змінило економіку оборони: тепер перехоплення одного Shahed коштує близько 1–2 тисяч доларів замість мільйонів.
Додаткові шари захисту включають удосконалені радари, оптимізовані для виявлення повільних цілей, акустичні системи раннього попередження та тепловізійні засоби. Комбінований підхід дозволяє зберігати дорогі зенітні ракети для більш складних загроз, таких як крилаті та балістичні ракети.
Український досвід протидії іранським дронам став цінним експортом знань: Київ пропонує технології та методику союзникам, які стикаються з аналогічними загрозами у 2026 році.
Нові виклики: реактивні версії та адаптація
Для подолання переваг українських інтерцепторів Росія та Іран прискорюють впровадження реактивних модифікацій, зокрема Shahed-238 (Geran-3). Турбореактивний двигун забезпечує крейсерську швидкість 500–600 км/год і пікову до 700–800 км/год на завершальному етапі. Це значно скорочує час на реакцію та ускладнює перехоплення повільними дронами-інтерцепторами. Дальність дещо зменшується через вищу витрату пального, але тактична гнучкість зростає. Варіанти оснащуються різними системами наведення — від інерційно-супутникової до оптичної або протирадіолокаційної.
Перспективи розвитку технології та систем оборони
Іран і Росія продовжують роботу над підвищенням автономності, інтеграцією в ройові системи та створенням гібридних варіантів з комбінованими двигунами. Мета — ще більше знизити вартість та підвищити стійкість до засобів протидії. Паралельно розвиваються приманки та засоби придушення радіоелектронної боротьби.
Для України та її партнерів пріоритетом залишається нарощування виробництва дешевих перехоплювачів, впровадження алгоритмів штучного інтелекту для автоматичного виявлення та супроводу цілей, а також створення багаторівневих систем оборони. Захист критичної інфраструктури потребує не лише технічних рішень, а й резервування потужностей та розподіленої генерації. Досвід останніх років показує, що навіть масована загроза з низькою вартістю окремого засобу нападу може бути нейтралізована через інновації, масштаб виробництва та комбінований підхід до оборони.
Станом на середину 2026 року атаки іранських дронів тривають, проте ефективність української протиповітряної оборони значно зросла завдяки масовому впровадженню інтерцепторів та вдосконаленню тактики. Це підтверджує тезу, що технологічна адаптація здатна переламувати хід протистояння навіть у умовах асиметричної загрози.
