У 2026 році питання одностатевого шлюбу в Україні вийшло за межі абстрактних дискусій. Верховний Суд України вперше в історії країни підтвердив факт сімейних відносин між двома чоловіками, створивши прецедент, який дозволяє судам встановлювати де-факто сім’ю на основі доказів спільного проживання. Це рішення не скасувало конституційне визначення шлюбу, але продемонструвало, як судова практика може реагувати на реальні життєві ситуації.
Попри цей прорив, повноцінної легалізації одностатевого шлюбу чи навіть реєстрованих партнерств досі немає. Законопроєкт про інститут реєстрованих партнерств, внесений ще у 2023 році, залишається на розгляді комітетів Верховної Ради. Водночас новий проєкт Цивільного кодексу, ухвалений у першому читанні навесні 2026 року, містить норми, які можуть обмежити навіть судове визнання одностатевих сімей.
Суспільні настрої демонструють поступову зміну: підтримка рівних прав для ЛГБТ-людей зросла на тлі участі військових з цієї спільноти в обороні країни. Проте політичні, культурні та правові бар’єри зберігаються, а практичні наслідки для тисяч пар — від спадщини до медичних рішень — залишаються невирішеними на системному рівні.
Конституційна та законодавча основа
Стаття 51 Конституції України чітко визначає шлюб як сімейний союз жінки та чоловіка. Це формулювання з 1996 року блокує можливість укладання одностатевих шлюбів у класичному розумінні. Сімейний кодекс розвиває цю норму, встановлюючи, що шлюб реєструється лише між особами різної статі.
Українське законодавство не передбачає альтернативних форм визнання одностатевих союзів — ні цивільних партнерств, ні зареєстрованих співжиттів. Для різностатевих пар існує інститут фактичних шлюбних відносин, коли суд може встановити факт спільного проживання однією сім’єю та надати певні правові наслідки. До 2025 року цей механізм не застосовувався до одностатевих пар.
Така правова конструкція означає, що одностатеві пари в Україні не мають автоматичного доступу до статусу членів сім’ї першого ступеня споріднення. Це створює прогалини у спадковому праві, медичному представництві, соціальних виплатах та інших сферах, де статус подружжя чи партнера має вирішальне значення.
Судовий прецедент 2025–2026 років
10 червня 2025 року Деснянський районний суд Києва ухвалив рішення у справі пари, яка проживала разом з 2015 року. Суд встановив факт фактичних шлюбних відносин між двома чоловіками на підставі доказів спільного побуту, бюджету та тривалого співжиття. Це стало першим таким визнанням в Україні.
Київський апеляційний суд у вересні 2025 року залишив рішення в силі. 25 лютого 2026 року Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу громадського руху «Всі разом!» і підтвердив постанову нижчих інстанцій. Суд зазначив, що визнання факту сімейних відносин не порушує прав третіх осіб і відповідає наявним нормам про фактичні шлюбні відносини.
Це рішення Верховного Суду не легалізує одностатевий шлюб і не створює механізм автоматичної реєстрації, але відкриває шлях для інших пар звертатися до суду з доказами спільного життя та отримувати визнання сімейного статусу в конкретних справах.
Практичне значення прецеденту полягає у можливості вирішувати окремі правові питання — наприклад, представництво в медичних установах чи певні майнові аспекти. Водночас рішення стосується лише конкретної пари і не гарантує однакового підходу в усіх судах без подальшої судової практики.
Законопроєкти про реєстровані партнерства
У березні 2023 року до Верховної Ради внесли законопроєкт № 9103 «Про інститут реєстрованих партнерств». Документ передбачав можливість реєстрації союзу для осіб як різної, так і однієї статі. Партнерство не прирівнювалося до шлюбу, але надавало статус члена сім’ї першого ступеня споріднення.
Згідно з проєктом, зареєстровані партнери отримували б права на:
- спільну власність та її поділ у разі припинення відносин;
- спадкування за законом на рівні подружжя;
- медичне представництво та доступ до інформації про стан здоров’я партнера;
- відвідування в лікарнях та прийняття рішень у критичних ситуаціях;
- соціальні гарантії та пільги, пов’язані зі статусом члена сім’ї.
Законопроєкт підтримали кілька профільних комітетів, а Міністерство оборони та Міністерство юстиції висловили позитивні висновки, зокрема з огляду на потреби військових та їхніх партнерів. Пізніше з’явилася доопрацьована версія — законопроєкт № 12252. Проте головний комітет з питань правової політики не виніс документ на голосування в сесійній залі.
У травні 2025 року уряд затвердив дорожню карту реформ у межах євроінтеграції, де пункт про прийняття закону про реєстровані партнерства мав бути виконаний у третьому кварталі 2025 року. Станом на середину 2026 року цей дедлайн пропущено, а законопроєкти залишаються на стадії розгляду в комітетах.
Новий проєкт Цивільного кодексу: потенційний відкат
22 січня 2026 року голова Верховної Ради Руслан Стефанчук зареєстрував проєкт нового Цивільного кодексу України (№ 14394). Документ об’єднує норми сімейного права та пропонує сучасніші підходи до багатьох інститутів. Водночас у частині, що стосується сім’ї та шлюбу, проєкт зберігає визначення шлюбу виключно як союзу жінки та чоловіка.
28 квітня 2026 року Верховна Рада ухвалила проєкт у першому читанні 254 голосами. Норми про де-факто сімейні союзи у новій редакції чітко прив’язані до різностатевих пар. Це може унеможливити або суттєво ускладнити судове встановлення факту сімейних відносин для одностатевих пар у майбутньому.
Якщо проєкт буде ухвалено без суттєвих змін, судовий прецедент 2026 року ризикує втратити практичне значення для нових звернень, а Україна може опинитися в ситуації, коли навіть індивідуальне визнання сімейного статусу стане недоступним.
Проєкт повернули до комітету для підготовки до другого читання. Правозахисні організації та експерти наголошують, що окремі положення суперечать зобов’язанням України у сфері недискримінації та можуть ускладнити євроінтеграційний процес.
Суспільні настрої та динаміка змін
Опитування Київського міжнародного інституту соціології фіксують поступове зростання толерантності. У 2023 році підтримка правової рівності для ЛГБТ-людей сягала 69–72 %. Зокрема, 59 % респондентів висловлювалися за право на реєстровані партнерства для одностатевих пар.
У вересні 2025 року за даними того ж інституту підтримка ідеї реєстрованих партнерств для одностатевих пар становила 30 %, 35 % виступали проти, а ще 30 % зайняли нейтральну позицію. Динаміка показує, що загальна підтримка рівних прав залишається високою, особливо коли йдеться про участь ЛГБТ-військових у захисті країни — понад 70 % українців позитивно оцінюють таку участь.
Війна стала каталізатором змін у сприйнятті. Багато людей побачили, що питання прав партнерів — це не лише абстрактна ідеологія, а конкретні ситуації з відвідуванням поранених, вирішенням майнових питань чи організацією похорону. Прайд-марші у Києві продовжують відбуватися, збираючи тисячі учасників навіть у воєнний час.
| Період | Підтримка реєстрованих партнерств (одностатеві пари) | Підтримка рівних прав для ЛГБТ загалом |
|---|---|---|
| 2023 (КМІС/НДІ) | 59 % | 69–72 % |
| 2025 (КМІС) | 30 % | близько 70 % (позитивне ставлення до участі у захисті) |
Ці дані ілюструють розрив між загальною толерантністю та готовністю підтримувати конкретні законодавчі зміни. Частина суспільства сприймає партнерства як компроміс, який не зачіпає традиційне розуміння шлюбу.
Практичні наслідки для одностатевих пар
Відсутність правового статусу безпосередньо впливає на повсякденне життя. Партнери не можуть автоматично представляти один одного в лікарні, приймати рішення про лікування чи бути спадкоємцями за законом. У разі тривалого співжиття без оформлення відносин майно залишається особистою власністю кожного.
Особливо гостро питання постає для військових сімей. Якщо один з партнерів служить, другий не має гарантованого доступу до інформації про стан здоров’я, не може претендувати на певні соціальні виплати чи брати участь у поховальних процедурах на офіційному рівні. Судовий прецедент дає інструмент для вирішення таких питань у конкретних справах, але вимагає звернення до суду та збору доказів.
Деякі пари оформлюють шлюб за кордоном, де це дозволено. Проте українське законодавство не визнає такі шлюби автоматично, і правові наслідки в Україні залишаються обмеженими. Це створює ситуацію правової невизначеності, коли один і той самий союз має різний статус у різних юрисдикціях.
Євроінтеграційний контекст
Україна як кандидат на вступ до Європейського Союзу взяла на себе зобов’язання забезпечити недискримінацію за ознакою сексуальної орієнтації. Дорожня карта реформ передбачає прийняття законодавства про реєстровані партнерства як один із елементів відповідності європейським стандартам.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці вимагає від держав створення правової рамки для визнання одностатевих союзів, яка б надавала реальні права та захист. Повна легалізація шлюбу не є обов’язковою умовою, але відсутність будь-якого механізму визнання вважається порушенням Конвенції.
Багато країн ЄС з конституційним визначенням шлюбу як союзу жінки та чоловіка (Хорватія, Латвія, Литва, Угорщина) запровадили інститут цивільних партнерств саме для виконання європейських вимог. Для України такий шлях залишається найбільш реалістичним компромісом між традиційними уявленнями про сім’ю та сучасними стандартами прав людини.
Станом на червень 2026 року одностатевий шлюб в Україні не легалізований, реєстровані партнерства не запроваджені, а судовий прецедент створює обмежений, але реальний механізм визнання сімейного статусу в індивідуальних випадках. Законодавчий процес перебуває у стані невизначеності через протилежні вектори: з одного боку — судова практика та євроінтеграційні зобов’язання, з іншого — проєкт Цивільного кодексу, який може звузити можливості навіть для судового визнання.
Суспільство демонструє готовність до поступових змін, особливо коли питання прав партнерів пов’язане з реальними потребами військових та їхніх сімей. Подальший розвиток залежатиме від того, чи вдасться знайти баланс між збереженням правових традицій, забезпеченням захисту прав людини та виконанням міжнародних зобов’язань України.
