Середня глобальна температура поверхні Землі у 2025 році перевищила доіндустріальний рівень 1850–1900 років приблизно на 1,39–1,43 °C. Людська діяльність спричинила 1,37 °C цього потепління. Темп зростання становить близько 0,27 °C за десятиліття протягом 2016–2025 років — найвищий за весь період інструментальних спостережень.
Океани акумулювали рекордну кількість тепла, рівень моря піднявся приблизно на 23 см з 1901 року, а кількість днів морських теплових хвиль потроїлася порівняно з початком 1990-х. Викиди парникових газів у 2024 році досягли 56,8 млрд тонн CO₂-еквівалента. Концентрація вуглекислого газу в атмосфері у 2025 році становила 425,6 ppm.
Ці показники формують чітку картину: кліматична система Землі накопичує тепло прискореними темпами. Залишковий вуглецевий бюджет для утримання потепління в межах 1,5 °C на початку 2026 року оцінюється в 130 млрд тонн CO₂ — цього вистачить приблизно на три роки за нинішніх рівнів викидів.
Що означає зміна клімату з наукового погляду
Зміна клімату — це довготривале зміщення статистичних характеристик клімату: середніх температур, режиму опадів, частоти екстремальних явищ. Вона відрізняється від короткострокових коливань погоди. Основний механізм — посилення парникового ефекту через накопичення CO₂, метану та закису азоту.
Сонячна радіація проходить через атмосферу, нагріває поверхню, а інфрачервоне випромінювання частково затримується парниковими газами. Збільшення їхньої концентрації змінює радіаційний баланс. За даними Indicators of Global Climate Change 2025, енергетичний дисбаланс Землі за період 2013–2025 років становив +1,12 Вт/м² — більш ніж на 40 % вище оцінки Шостого оціночного звіту МГЕЗК.
Спостереження охоплюють не лише температуру повітря. Тепловий вміст океану, маса льодовиків, площа морського льоду, рівень моря та частота екстремальних опадів і посух формують єдину систему індикаторів. Усі вони демонструють узгоджений тренд у бік потепління.
Основні причини прискорення
Головний драйвер — спалювання викопного палива, яке забезпечує більшу частину викидів CO₂. Сільське господарство, вирубування лісів і промислові процеси додають метан і закис азоту. Зменшення аерозольного охолодження через очищення повітря також прискорило потепління останніми роками.
Природні фактори — сонячна активність і вулканічні виверження — вносять мінімальний внесок у сучасний тренд. Атрибуційні дослідження показують, що спостережуване потепління майже повністю збігається з оцінкою антропогенного форсування.
У таблиці нижче зібрано ключові показники станом на 2025–2026 роки.
| Індикатор | Значення | Період / примітка |
|---|---|---|
| Людське потепління | 1,37 °C | 2025 рік відносно 1850–1900 |
| Спостережувана температура | 1,39–1,43 °C | 2025 рік |
| Темп потепління | 0,27 °C / десятиліття | 2016–2025 |
| Викиди ПГ | 56,8 Гт CO₂е | 2024 рік, рекорд |
| Рівень моря | +23 см | з 1901 року |
| Залишковий вуглецевий бюджет | 130 Гт CO₂ | з початку 2026, для 1,5 °C |
Дані базуються на оновленні Indicators of Global Climate Change 2025 та звіті Всесвітньої метеорологічної організації про стан глобального клімату 2025.
Наслідки для кліматичної системи
Океан поглинає понад 90 % надлишкового тепла. Швидкість нагрівання верхнього шару (0–2000 м) за 2005–2025 роки більш ніж подвоїлася порівняно з 1960–2005. Це призводить до теплового розширення води та прискорення підйому рівня моря. Останніми десятиліттями швидкість підйому сягала 4,7 мм на рік у період 2012–2025.
Морський лід Арктики залишається на мінімальних або близьких до мінімальних рівнях. Льодовики Гренландії та Антарктиди продовжують втрачати масу. Морські теплові хвилі стали майже втричі частішими: середня кількість днів на рік зросла з 36 (оцінка AR6) до 58 за десятиліття 2016–2025.
На суші максимальні температури за останнє десятиліття зросли на 1,92 °C відносно доіндустріального рівня. Екстремальні опади та посухи посилюються через збільшення вологоємності атмосфери та зміни циркуляції.
Якщо викиди залишаться на нинішньому рівні, потепління досягне 1,5 °C близько 2030 року.
Вплив на Україну
Україна нагрівається швидше за середньоєвропейський темп. У 2025 році середня річна температура перевищила норму приблизно на 1,2 °C. Посухи повторюються другий рік поспіль: за 11 місяців 2025 року випало лише 80 % норми опадів, а в окремих районах півдня, центру та північного сходу — до 50 %.
Кліматичні зони зміщуються. Вегетаційний період на Поліссі подовжився приблизно на 35 днів. Теплолюбні культури просуваються північніше, проте південні регіони стикаються з дедалі довшими посухами та деградацією ґрунтів. Руйнування Каховського водосховища ускладнило зрошення на півдні.
Війна додатково посилює вразливість: пошкодження енергетичної та водної інфраструктури зменшує адаптаційні можливості. Посухи та спека впливають на врожайність, якість води й здоров’я населення, особливо в умовах порушених систем опалення та електропостачання.
Шляхи зменшення ризиків
Зменшення викидів залишається основним інструментом. Перехід на відновлювані джерела енергії, підвищення енергоефективності, захист і відновлення лісів, а також зміни в сільськогосподарських практиках можуть сповільнити накопичення парникових газів.
Адаптація включає модернізацію іригаційних систем, впровадження посухостійких сортів, створення систем раннього попередження про екстремальні явища та захист прибережних територій від підйому рівня моря. Для України пріоритетом є відновлення пошкодженої інфраструктури з урахуванням кліматичних ризиків і зміцнення водного господарства.
Міжнародна співпраця через Паризьку угоду та національні визначені внески залишається рамкою для координації. Наукові оновлення показників, подібні до щорічних звітів Indicators of Global Climate Change, дають можливість відстежувати прогрес або його відсутність у реальному часі.
Кожна тонна невикинутого CO₂ зберігає частину вуглецевого бюджету і зменшує ймовірність найтяжчих наслідків.
Кліматична система вже накопичила значну кількість тепла, яке продовжуватиме впливати на рівень моря та льодовики протягом століть. Швидкість подальших змін залежить від рішень, які приймаються зараз. Точні спостереження, відкриті дані та послідовна політика скорочення викидів залишаються основними інструментами для обмеження масштабів майбутніх змін.
