Обмін тілами загиблих — це регулярна гуманітарна процедура, під час якої сторони конфлікту передають одна одній останки військовослужбовців. У контексті повномасштабної війни Росії проти України такі операції відбуваються вже понад чотири роки й охопили десятки тисяч полеглих. Процес поєднує складні переговори, логістику, судово-медичну експертизу та дотримання міжнародних норм. Він дає родинам шанс на ідентифікацію близьких, гідне прощання та поховання за традиціями.
Масштаб вражає: з початку повномасштабного вторгнення в Україну повернули близько 25 тисяч тіл полеглих захисників. Кожен обмін — це результат тривалої підготовки, перевірки та координації десятків установ. Водночас це не просто логістична операція, а частина ширшого механізму виконання міжнародних зобов’язань щодо загиблих у війні.
Правова основа та міжнародні зобов’язання
Міжнародне гуманітарне право чітко визначає обов’язки сторін збройного конфлікту щодо загиблих. Женевські конвенції та звичаєве право вимагають від воюючих сторін шукати, збирати, евакуювати та поважати останки загиблих, незалежно від сторони конфлікту. Важливо також інформувати родини про долю близьких і створювати умови для гідного поховання або повернення тіл на батьківщину.
У практиці це означає, що обмін тілами загиблих не є актом доброї волі, а виконанням юридичних норм. Порушення цих правил — зокрема зневажливе ставлення до останків — може кваліфікуватися як порушення міжнародного права. Україна послідовно дотримується цих стандартів, організовуючи репатріацію навіть у складних умовах активних бойових дій.
Як організовується процес обміну тілами загиблих
Процедура починається з переговорів між сторонами, часто в межах ширших гуманітарних домовленостей. Досягнуті угоди фіксують приблизну кількість тіл, місця та формат передачі. Зазвичай обміни відбуваються в прикордонних районах або через посередників.
Після узгодження деталей тіла перевозять у рефрижераторах до пунктів прийому. На українській стороні до процесу залучають Службу безпеки України, Збройні сили, Міністерство внутрішніх справ, Національну поліцію, Державну службу з надзвичайних ситуацій та інші структури. Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими відіграє ключову роль у загальному плануванні та контролі.
Передача супроводжується списками, які надає протилежна сторона. Однак ці списки не вважаються остаточним підтвердженням — перевірка та ідентифікація відбуваються вже в Україні.
Роль Міжнародного комітету Червоного Хреста
Міжнародний комітет Червоного Хреста виступає нейтральним посередником у багатьох репатріаціях. Організація надає технічну підтримку, матеріали для гідного транспортування та спостерігає за процесом, щоб забезпечити повагу до гідності загиблих. З 2022 року МКЧХ взяв участь у понад 50 таких операціях між Україною та Росією.
Участь нейтрального посередника допомагає уникнути непорозумінь і гарантує, що передача відбувається з дотриманням гуманітарних стандартів. Це особливо важливо, коли йдеться про великі партії останків — іноді по кілька сотень або тисяч за один раз.
Ідентифікація тіл: складний і тривалий шлях
Після прибуття в Україну тіла розподіляють між обласними бюро судово-медичної експертизи. Розпочинається кримінальне провадження, проводиться детальний огляд. Експерти фіксують усі наявні ідентифікаційні ознаки: документи, військові жетони, особисті речі, одяг, татуювання, особливі прикмети, стоматологічний статус.
Ключовим методом залишається молекулярно-генетична експертиза. З останків відбирають біологічний матеріал, створюють ДНК-профіль і порівнюють його з базами даних, сформованими на основі зразків від родичів. Це дозволяє встановити особу навіть тоді, коли візуальна ідентифікація неможлива через пошкодження тіла.
Процес може тривати місяці або довше. Іноді останки сильно фрагментовані або змішані — тоді потрібні додаткові дослідження та повторні порівняння. Після встановлення особи слідчі Національної поліції повідомляють родину індивідуально. Тільки тоді родичі отримують офіційне підтвердження та можливість організувати поховання.
Масштаби та динаміка обмінів
Кількість та частота обмінів тілами загиблих зростала з часом. У 2024 році відбулося 13 таких операцій. У 2025-му — вже 16, і саме тоді Україна отримала найбільше тіл за один період. На початку 2026 року процес тривав: три обміни за перші чотири місяці.
| Рік | Кількість обмінів | Загальна кількість тіл, повернутих в Україну (приблизно) |
|---|---|---|
| 2024 | 13 | Сотні в кожному обміні |
| 2025 | 16 | Понад 10 тисяч (у деяких обмінах — 757–1245 тіл) |
| 2026 (станом на квітень) | 3 | Кілька тисяч |
Інформація узагальнена за даними Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими та Міжнародного комітету Червоного Хреста. Загалом з початку повномасштабної війни в Україну повернули близько 25 тисяч тіл полеглих захисників.
Виклики та особливості в умовах війни
Обмін тілами загиблих супроводжується низкою практичних труднощів. Тіла часто перебувають у складному стані через тривале перебування на полі бою, вибухи чи пожежі. Це ускладнює і сповільнює ідентифікацію. Іноді в одній партії потрапляють змішані останки — українських та російських військових.
Україна поступово нарощує можливості судово-медичних лабораторій та розширює базу ДНК-профілів родичів зниклих безвісти. Це дозволяє прискорювати процес. Важливо, щоб родини військових, які вважаються зниклими, зверталися до відповідних структур і надавали біологічні зразки — це значно підвищує шанси на швидку ідентифікацію.
Гуманітарне значення для родин і суспільства
Кожен успішно ідентифікований та повернутий воїн — це закрита сторінка для родини. Можливість провести традиційне поховання, вшанувати пам’ять за християнськими або сімейними звичаями має величезне емоційне значення. Багато родин роками чекають на будь-яку звістку. Обмін тілами загиблих дає їм шанс на прощання та відновлення гідності.
Для суспільства в цілому це питання пам’яті та справедливості. Повернення полеглих «на щиті» — давня українська традиція, яка сьогодні реалізується через сучасні механізми. Це також сигнал, що держава не залишає своїх загиблих і виконує обов’язок перед тими, хто захищав країну.
Процес обміну тілами загиблих триває. Він вимагає постійної координації, професійної роботи експертів та дотримання міжнародних стандартів. Незважаючи на всі складнощі, Україна продовжує повертати своїх воїнів додому — це частина ширшої роботи з відновлення справедливості та підтримки родин, які втратили найдорожче.
