Юлія Висоцька про війну в Україні говорить не з мітингів і не через гучні заяви в медіа. Вона розповідає про неї зсередини оборонно-промислового комплексу — галузі, яка щодня перетворює метал, електроніку та інженерні рішення на реальну підтримку для фронту. Понад двадцять років досвіду в цій сфері дозволяють їй бачити і слабкі місця, і точки зростання, які визначають, наскільки швидко Україна може нарощувати власне виробництво зброї та техніки.
Народжена 1983 року в Києві, вона закінчила Київський національний університет за спеціальностями «міжнародні економічні відносини» та «правознавство», а також Київський політехнічний інститут за напрямом управління в оборонно-промисловому комплексі. Має ступінь кандидата юридичних наук. З 2002 року Юлія Висоцька працює в ПрАТ НВО «Практика» — підприємстві, що випускає легку броньовану техніку. Сьогодні вона директорка з розвитку та міжнародних зв’язків цього об’єднання, одночасно очолює комітет з питань оборонно-промислового комплексу при Торгово-промисловій палаті України та з 2023 року керує громадською радою при Державній службі експортного контролю України. Такий послужний список дає їй можливість оцінювати війну не лише як трагедію, а й як каталізатор глибоких змін у вітчизняній промисловості.
Її позиція чітка і практична: Україна здатна виробляти більше, ніж зараз, але глобальна система постачань і внутрішні обмеження стримують темпи. Водночас українська техніка часто виявляється стійкішою в реальних бойових умовах, ніж багато іноземних зразків. Це не теорія — це висновки людини, яка щодня працює з контрактами, партнерами та регуляторами.
Досвід, що формує чітке бачення воєнних реалій
Юлія Висоцька почала працювати в оборонній сфері ще на початку 2000-х, коли український військово-промисловий комплекс тільки виходив із пострадянської кризи. Вона бачила, як підприємства поступово переходили на нові стандарти, шукали ринки збуту та вчилися конкурувати. Повномасштабне вторгнення 2022 року стало для цієї галузі справжнім випробуванням на міцність. Воно виявило і проблеми, які накопичувалися десятиліттями, і прихований потенціал, про який мало хто говорив уголос раніше.
Сьогодні її робота — це поєднання стратегічного бачення та щоденної рутини: переговори з іноземними партнерами, участь у розробці регуляторних рішень, підтримка українських виробників у виході на нові ринки та в залученні технологій. Саме тому її слова про війну звучать не як абстрактні роздуми, а як конкретний аналіз того, що заважає і що допомагає тримати фронт забезпеченим.
Головні виклики воєнного виробництва, про які говорить Юлія Висоцька
Один із найгостріших моментів, на які вона звертає увагу, — це доступність компонентної бази. Сучасна бронетехніка, засоби зв’язку чи оптичні прилади потребують сотень специфічних деталей. Багато з них раніше постачалися з різних куточків світу. Коли почалася повномасштабна війна, з’ясувалося, що глобальні ланцюжки постачань не розраховані на тривалий конфлікт високої інтенсивності в Європі.
Світ не був готовим до такої війни всередині Європи, і певних компонентів, особливо специфічних, немає в такому об’ємі. Тобто ми виробляти можемо більше, але компонентів у тому обсязі, який необхідний, немає.
Ця проблема прямо впливає на темпи масштабування. Підприємства готові випускати більше машин чи боєприпасів, але без стабільного потоку ключових елементів лінії простоюють або працюють не на повну потужність. Юлія Висоцька наголошує, що це не лише українська, а глобальна реальність — навіть країни НАТО зіткнулися з подібними труднощами, коли спробували швидко збільшити виробництво.
Другий серйозний блок — фінансування. Розробка нової техніки, закупівля обладнання, поповнення обігових коштів потребують значних ресурсів. Приватні виробники часто змушені вкладати власні кошти в дослідно-конструкторські роботи, бо спеціального державного фінансування на ранніх етапах бракує. До того ж багато підприємств не мають достатньої заставної бази для отримання кредитів на прийнятних умовах. Будь-який збій у ланцюжку — навіть місячна затримка платежів — може призвести до втрати бронювання працівників і складнощів із виплатою зарплат.
Третій аспект — стандарти та випробування. Україна досі значною мірою використовує радянські ДСТУ. При цьому вимоги до випробувань української техніки часто жорсткіші, ніж у країнах НАТО. Це має і зворотний бік: техніка, яка проходить такі перевірки, нерідко виявляється надійнішою в бойових умовах.
Як показала практика, наша техніка часто є більш стійкою та придатною до війни, ніж іноземні аналоги.
| Виклик | Суть за словами Юлії Висоцької | Прямий вплив на фронт |
|---|---|---|
| Компонентна база | Глобальний дефіцит специфічних деталей через неготовність світу до затяжної війни в Європі | Обмежує реальне нарощування випуску техніки та боєприпасів |
| Фінансування розробок і обороту | Брак коштів на R&D та обігові кошти, складнощі з кредитуванням | Уповільнює появу нових зразків і ризикує зупинками виробництва |
| Стандарти та випробування | Поєднання радянських норм із жорсткішими українськими вимогами | Гарантує вищу надійність техніки в реальних боях |
Ці виклики не є непереборними. Вони вимагають системної роботи на рівні держави, бізнесу та міжнародних партнерів. Саме про таку роботу Юлія Висоцька говорить найчастіше.
Міжнародна кооперація як практична відповідь на виклики війни
Юлія Висоцька активно працює над розширенням промислової співпраці з іноземними компаніями. Один із яскравих прикладів — меморандум, який ПрАТ НВО «Практика» підписала у листопаді 2025 року з іспанськими фірмами TECNOVE S.L. та EM&E Group. Йдеться про спільне виробництво броньованих автомобілів на території Європейського Союзу. Це перший подібний проєкт для «Практики» та «Ліги оборонних підприємств України» такого масштабу.
Кооперація дозволяє одночасно посилювати Сили оборони України та постачати перевірених у бою зразків європейським партнерам. Такий підхід вирішує одразу кілька завдань: зменшує навантаження на українські потужності, дає доступ до європейських технологій і компонентів, а також створює додаткові канали фінансування через експортні контракти.
Вона неодноразово презентувала можливості українських підприємств іноземним дипломатам та представникам оборонних відомств. Ідея, яку вона активно просуває, — це «експорт всередині країни»: коли іноземні партнери купують українську техніку не для себе, а для передачі Україні. Це дозволяє обійти частину логістичних і фінансових бар’єрів і прискорити постачання на фронт.
Людський вимір оборонної промисловості
За цифрами контрактів і меморандумів стоїть конкретна людина — інженер, зварювальник, електронник. Юлія Висоцька постійно нагадує, що стабільність підприємств напряму залежить від людей. Бронювання кваліфікованих фахівців — це не просто адміністративна процедура. Це питання виживання виробництва. Якщо підприємство не отримує вчасні платежі або стикається з тривалим простоєм, бронювання може бути знято, а працівники — звільнені або мобілізовані. Тоді втрачається не лише робоча сила, а й накопичений досвід, який важко відновити за кілька місяців.
Тому одним із пріоритетів вона вважає створення таких умов контрактів і фінансування, за яких підприємства можуть планувати роботу на пів року — рік уперед. Це дає людям упевненість і дозволяє зберігати команди, які вже навчилися працювати в умовах воєнного часу.
Чому позиція Юлії Висоцької важлива для розуміння війни в Україні
Юлія Висоцька не описує війну в емоційних категоріях. Вона говорить мовою виробництва, контрактів, компонентів і стандартів. Проте саме ця суха, професійна мова найкраще показує, наскільки складною і багатошаровою є боротьба за перемогу. Фронт тримається не лише завдяки мужності бійців. Він тримається завдяки тисячам людей у тилу, які щодня вирішують, як зробити більше машин, більше снарядів, більше захищених автомобілів за умов, коли світова економіка до цього не була готова.
Її досвід — це місток між радянським минулим української оборонки та її європейським майбутнім. Вона бачить і те, що ще потрібно виправити, і те, в чому Україна вже сьогодні випереджає багатьох партнерів. Українська техніка, створена під реальні бойові умови, часто виявляється надійнішою. Міжнародна кооперація, яку вона допомагає будувати, дає доступ до технологій і ринків. А чітке розуміння проблем з компонентами та фінансуванням дозволяє формулювати конкретні вимоги до державної політики.
Коли Юлія Висоцька говорить про війну в Україні, вона говорить про те, як зробити так, щоб кожна одиниця техніки, яка виходить із заводських воріт, максимально ефективно працювала на фронті. І щоб заводи могли працювати без зупинок, а люди — без страху за завтрашній день. Це не гучні слова. Це щоденна, кропітка робота, від результатів якої залежить, наскільки швидко Україна зможе здобути перевагу не лише на полі бою, а й у тилу.
