Дезертирство залишається одним із найтяжчих військових кримінальних правопорушень в умовах воєнного стану. Стаття 408 Кримінального кодексу України чітко визначає його як самовільне залишення військової частини або місця служби з метою остаточно ухилитися від виконання військового обов’язку, а також нез’явлення на службу з тією самою метою. Під час дії воєнного стану санкція становить від п’яти до дванадцяти років позбавлення волі.
Ключова відмінність від самовільного залишення частини (стаття 407) полягає саме в намірі. Якщо людина планувала повернутися, кваліфікація може змінитися. Судова практика Верховного Суду неодноразово підкреслювала: вирішальними є конкретні дії — спроби змінити місце проживання, знищення документів, відсутність будь-якого зв’язку з командуванням протягом тривалого часу.
У 2026 році повністю уникнути відповідальності можливо лише через чітко прописані в законі процедури. Жодних «сірих схем» чи неофіційних домовленостей закон не передбачає. Єдиний реальний шлях — добровільне повернення та виконання умов частини п’ятої статті 401 Кримінального кодексу.
Що саме вважається дезертирством і які строки передбачені
Склад злочину формується не кількістю днів відсутності, а наявністю прямого умислу назавжди припинити військову службу. Навіть короткочасна відсутність може бути кваліфікована як дезертирство, якщо докази свідчать про намір не повертатися. Навпаки, тривала відсутність без такого наміру частіше розглядається як самовільне залишення частини.
Актуальні санкції станом на 2026 рік виглядають так:
| Обставини | Частина статті 408 | Покарання |
|---|---|---|
| Базовий склад (мирний час) | ч. 1 | 2–5 років |
| Зі зброєю або групою осіб | ч. 2 | 5–10 років |
| В умовах особливого періоду (крім воєнного стану) | ч. 3 | 5–10 років |
| Під час воєнного стану або в бойовій обстановці | ч. 4 | 5–12 років |
Джерела даних: Кримінальний кодекс України (чинна редакція), аналітичні огляди судової практики 2025–2026 років.
Після змін 2023 року суди практично не застосовують умовне засудження чи призначення покарання нижче нижньої межі санкції за ці статті під час воєнного стану. Реальний строк стає нормою в переважній більшості вироків.
Єдиний законний шлях: добровільне повернення та звільнення від відповідальності
Частина п’ята статті 401 Кримінального кодексу України прямо передбачає можливість звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка під час воєнного стану вперше вчинила діяння, передбачене статтями 407 або 408. Умови жорсткі й мають виконуватися одночасно:
— правопорушення вчинено вперше;
— особа добровільно звернулася з письмовим клопотанням до слідчого, прокурора або суду про намір повернутися до цієї чи іншої військової частини;
— є письмова згода командира (начальника) військової частини на продовження проходження служби.
Лише за наявності всіх трьох елементів суд може закрити кримінальне провадження. Процедура не автоматична. Командир має право відмовити, і тоді справа продовжується у звичайному порядку.
Спрощений механізм, який діяв до 30 серпня 2025 року, вже не працює. З 2026 року діє виключно судова процедура. Паралельно з червня 2026 року Кабінет Міністрів запровадив експериментальний проект (постанова №767), який дозволяє військовослужбовцям, у яких факт самовільного залишення або дезертирства зафіксовано до 12 червня 2026 року, подати рапорт через застосунок «Армія+» до 20 вересня 2026 року та обрати підрозділ зі спеціального переліку. Цей механізм спрощує адміністративне повернення, але питання кримінальної відповідальності все одно вирішує суд за загальними правилами статті 401.
Практичний алгоритм дій виглядає так. Спочатку зверніться до військового адвоката. Далі підготуйте клопотання з чітким зазначенням наміру продовжити службу. Паралельно отримайте письмову згоду командира — це найскладніший етап. Після цього документи подаються слідчому, прокурору або безпосередньо до суду. Суд розглядає питання в судовому засіданні.
Доведення відсутності умислу та пом’якшувальні обставини
Якщо повне звільнення неможливе, стратегія захисту часто будується на перекваліфікації діяння на статтю 407. Для цього потрібно довести відсутність наміру ухилитися назавжди. Доказами служать:
— збереження військових документів і зброї;
— спроби зв’язатися з командуванням;
— наявність медичних висновків про стан здоров’я;
— складні сімейні обставини, підтверджені документами;
— відсутність спроб виїзду за кордон або зміни особистих даних.
Суд також враховує щире каяття, активне сприяння розслідуванню та добровільну явку. Ці фактори можуть вплинути на розмір покарання в межах санкції, хоча нижню межу суд не може знизити.
Важливо розуміти: будь-які спроби приховати місцезнаходження, знищити документи чи втекти за кордон лише посилюють кваліфікацію та унеможливлюють застосування пільгових норм.
Роль адвоката та типові помилки
Без професійного військового адвоката шанси на позитивний результат різко знижуються. Спеціаліст допоможе правильно сформулювати клопотання, зібрати докази поважних причин і супроводжувати спілкування з командиром. У практиці 2025–2026 років саме якісна правова робота часто ставала вирішальною для отримання згоди командира та подальшого закриття справи.
Найпоширеніші помилки — затягування з явкою, спроби «вирішити питання неофіційно» та надання суперечливих пояснень. Кожне слово в поясненнях фіксується і може бути використане проти особи. Тому перший крок завжди має бути консультацією з адвокатом, а не самостійними діями.
Дезертирство залишається серйозним правопорушенням, яке підриває обороноздатність держави. Закон дає чіткий і єдиний механізм пом’якшення відповідальності — добровільне повернення за умови першого правопорушення та згоди командира. Усі інші шляхи ведуть до реального позбавлення волі. Своєчасне звернення до професійного захисту та дотримання процедури, передбаченої Кримінальним кодексом, — єдиний спосіб мінімізувати наслідки в межах чинного законодавства України.
