Мар’яна Буданова народилася 3 серпня 1993 року в селищі Ставище на Київщині. Вона виросла в родині, де цінували освіту та внутрішню силу. Сьогодні її ім’я асоціюється не лише з одним із найвпливовіших чоловіків країни, а й з власною історією стійкості, професійної самореалізації та тихої, але потужної підтримки України в найтемніші часи.
Вона психолог, викладач, капітан поліції, доктор філософії та волонтерка, яка пройшла шлях від лікарняних палат до груп обміну полоненими. У 2023 році проти неї вчинили замах — отруєння важкими металами. Вона вижила. І продовжує жити так, ніби кожна її дія — це відповідь тим, хто хотів її зламати.
Її історія — це не просто біографія дружини високопосадовця. Це портрет української жінки, яка вміє поєднувати ніжність і жорсткість, науку і волонтерство, особисте життя і служіння країні.
Шлях до професії: від студентки до доктора філософії
Освіту Мар’яна здобула в Інституті економіки та менеджменту Університету «Україна». Магістр психології — це не просто диплом. Це база, на якій вона вибудувала всю подальшу діяльність. Пізніше вона захистила докторську дисертацію з філософії та стала доцентом кафедри юридичної психології в Національній академії внутрішніх справ.
Викладацька робота в НАВС — це не кабінетна рутина. Вона готує майбутніх правоохоронців, передає їм не лише знання, а й розуміння людської психіки в екстремальних умовах. Капітан поліції — звання, яке вона отримала не за родинними зв’язками, а за реальну службу. У системі, де жінки на керівних посадах досі не завжди сприймаються серйозно, Мар’яна зайняла своє місце власними зусиллями.
Її наукові інтереси тісно пов’язані з практикою. Юридична психологія допомагає розуміти поведінку людей у кризових ситуаціях — саме те, з чим вона стикалася і як волонтерка, і як дружина людини, чия робота пов’язана з постійним ризиком.
Волонтерство, яке стало способом життя
У 2015–2017 роках Мар’яна почала волонтерити в Головному військовому госпіталі Києва. Спочатку приїжджала провідати чоловіка після поранення. Залишилася. Години, проведені в палатах, навчили її бачити біль і надію одночасно. Вона не просто розносила чай чи міняла постільну білизну — вона розмовляла з пораненими, слухала, підтримувала.
З початком повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року вона не виїхала з Києва. Навпаки — залишилася і почала діяти. Забезпечувала їжею, речами та медикаментами підрозділи територіальної оборони та Збройних сил. Евакуювала тварин із зон бойових дій — дрібний, але дуже людяний жест у час, коли світ здавався перевернутим.
У 2022 році як психолог вона добровільно увійшла до складу української групи з обміну військовополоненими. Перший обмін між Україною та Росією. Вона бачила повернених хлопців — виснажених, але живих. Бачила, як ламаються і збираються докупи людські долі. Цей досвід назавжди змінив її уявлення про ціну свободи.
Волонтерство для Мар’яни — не хобі на вихідні. Це постійний стан душі. Навіть після отруєння вона не згорнула свою активність повністю. Просто переформатувала її під нові реалії.
Політика та громадська діяльність: спроба змінити систему зсередини
У 2020 році Мар’яна балотувалася до Київської міської ради від партії «УДАР» Віталія Кличка по Голосіївському району. Не пройшла. Але програма, з якою вона йшла, досі звучить актуально: підтримка ветеранів російсько-української війни, розвиток соціальної інфраструктури району, інклюзивність, допомога малому бізнесу в умовах пандемії.
У червні 2021 року її призначили радницею Київського міського голови з питань виявлення та запобігання корупції у сфері молодіжної політики та спорту. На громадських засадах. Вона перевіряла тендери, готувала внутрішні аудити, спілкувалася з молоддю. Робота, яка вимагає і фаховості, і принциповості.
Після 24 лютого 2022 року вона залишила посаду. Не тому, що злякалася. А тому, що в умовах війни пріоритети змінилися. Бюрократія відійшла на другий план перед прямими діями — допомогою армії та людям.
Шлюб, який витримав усе
З Кирилом Будановим Мар’яна одружена з 2013 року. Він — людина, чия професія завжди була пов’язана з ризиком для життя. Вона знала, на що йде. І не просто прийняла це — стала справжньою опорою.
Коли він отримував поранення, вона приїжджала в госпіталь і залишалася там уже як волонтерка. Коли почалася велика війна, вона не вимагала, щоб він кинув усе і поїхав у безпечне місце. Навпаки — підтримувала його рішення служити там, де найнебезпечніше.
У 2026 році Кирило Буданов очолив Офіс Президента України. Мар’яна стала дружиною людини, яка тепер формує внутрішню політику країни на найвищому рівні. Але її власна ідентичність не розчинилася в його тіні. Вона продовжує викладати, залишатися психологом і людиною, яка вміє зберігати внутрішню рівновагу навіть тоді, коли весь світ навколо тремтить.
Їхній шлюб — це не романтична казка. Це союз двох сильних людей, які розуміють ціну тиші, коли навколо гримить.
28 листопада 2023 року: отруєння, яке не зламало
28 листопада 2023 року Мар’яну Буданову госпіталізували з симптомами отруєння важкими металами. Замах підтвердили представники української розвідки. Ймовірно, отрута потрапила через їжу. Постраждали й співробітники ГУР, які забезпечували охорону.
Кирило Буданов пізніше в інтерв’ю іноземному виданню натякнув на причетність російських спецслужб. Це був не випадковий інцидент. Це була спроба завдати удару по сім’ї людини, яка завдає найбільшого болю ворогу.
Мар’яна вижила. Пройшла курс лікування. У 2025 році вона вперше після отруєння з’явилася на публіці разом із чоловіком. Не зламана. Не залякана. Просто жива і сильна.
Такі замахи — це не лише про фізичну шкоду. Це спроба зламати дух. Зламати родину. Зламати віру в те, що можна жити і працювати, навіть коли тебе намагаються знищити. Мар’яна показала: не вийшло.
Сила, яка залишається непомітною
У наш час багато говорять про «сильних українських жінок». Мар’яна Буданова — один із тих прикладів, де сила не в гучних заявах і не в публічних скандалах. Вона в щоденній роботі: лекції студентам, допомога пораненим, підтримка чоловіка, який несе на плечах неймовірну відповідальність, і вміння залишатися собою після замаху на життя.
Вона не прагне бути в центрі уваги. Але коли увага приходить — тримається гідно. Її історія нагадує: за кожним великим чоловіком стоїть не просто «дружина», а повноцінна особистість зі своєю місією, болем і перемогами.
У 2026 році, коли країна продовжує боротися, такі історії стають особливо важливими. Вони показують, що стійкість — це не вроджена якість. Це вибір. Щоденний. Іноді непомітний. Але саме він тримає нас усіх на плаву.
Мар’яна Буданова обрала цей шлях давно. І не згортає з нього навіть тоді, коли ворог намагається змусити її зійти.
