8 травня Україна разом з більшістю європейських країн схиляє голови перед пам’яттю тих, хто віддав життя у боротьбі з нацизмом. Цей день не про паради й салюти. Він про ціну свободи, про мільйони скалічених доль і про тих, хто не дав темряві поглинути світ. У 2026 році ці слова звучать особливо гостро — бо українці знову захищають свою землю від нової загарбницької ідеології.
Свято, яке ми називаємо «З Днем Перемоги», офіційно має довшу назву: День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років. Воно встановлене законом 2023 року і відзначається саме 8 травня. Ця дата об’єднує Україну з європейською традицією вшанування й водночас чітко відмежовує від радянського культу «дня перемоги» 9 травня.
Чому саме 8 травня
Капітуляція нацистської Німеччини була підписана 7 травня 1945 року в Реймсі. Акт набув чинності о 23:01 за центральноєвропейським часом 8 травня. Для більшості країн Європи це і стало днем закінчення війни. Радянський Союз наполягав на повторному підписанні в Берліні вже в ніч на 9 травня за московським часом — так з’явилася традиція, яку десятиліттями використовували для ідеологічних парадів.
У незалежній Україні ще 2015 року запровадили День пам’яті та примирення саме 8 травня. А 2023-го Верховна Рада ухвалила закон, який зробив цю дату державним святом. 9 травня тепер — День Європи. Зміна не просто календарна. Вона символічна: Україна обирає європейський шлях пам’яті, де головне — не культ перемоги, а шана жертвам і усвідомлення, що війна — це завжди трагедія.
Українці у тій війні: цифри, які болять
На території сучасної України війна почалася ще 1 вересня 1939 року — з бомбардування Львова. А з 22 червня 1941-го стала справжнім пеклом. За даними Українського інституту національної пам’яті, загальні втрати України перевищили 8 мільйонів людей — військових і цивільних. Це майже чверть тогочасного населення.
Близько 7 мільйонів українців та жителів України були мобілізовані до Червоної армії. Кожен другий із них загинув. У 1944 році кожен третій червоноармієць був вихідцем з України. У частинах 1–4 Українських фронтів у піхоті українці становили 60–80 відсотків. Окрім того, сотні тисяч воювали в арміях інших країн Антигітлерівської коаліції — Польщі, США, Канади.
Українські підприємства евакуювали на схід, перебудовували на військовий лад. Земля України стала ареною найкривавіших битв — від оборони Києва до визволення Берліна. Саме українець Олексій Берест, лейтенант із Сумщини, входив до групи, яка 30 квітня 1945 року встановила Прапор Перемоги над Рейхстагом. А генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко з Уманщини 2 вересня 1945 року на борту лінкора «Міссурі» поставив підпис під Актом капітуляції Японії — остаточною крапкою у Другій світовій війні.
Понад сім мільйонів українців пішли на фронт тієї війни. Кожен другий не повернувся. Це не просто цифра — це мільйони порожніх домівок, мільйони дітей, які ніколи не побачили батьків.
Червоний мак — символ, який несе пам’ять
З 2014–2015 років в Україні офіційним символом дня пам’яті став червоний мак. Його дизайн розробив харків’янин Сергій Мішакін. Квітка одночасно нагадує про кров, пролиту на полях, і про надію. Мак прийшов на зміну георгіївській стрічці, яка в сучасній Україні асоціюється з російською імперською пропагандою та агресією.
Гасло дня — «Пам’ятаємо! Перемагаємо!». Воно не про минуле. Воно про зв’язок поколінь: ті, хто зупинив нацизм у 1945-му, і ті, хто сьогодні захищає Україну від нової загрози.
Як відзначають день у сім’ях і громадах
У багатьох родинах 8 травня — це день, коли дістають старі фотографії, розповідають історії дідусів і бабусь. Хтось їде на кладовище до військових поховань, хтось приносить квіти до меморіалів. У містах проходять тематичні виставки, уроки пам’яті в школах, хвилини мовчання.
Офіційні заходи стримані. Немає показухи. Є шана. Багато людей, особливо старшого покоління, все одно кажуть один одному «З Днем Перемоги». Це тепло, яке залишилося в серцях, навіть коли офіційна назва стала довшою. Головне — щоб за цими словами стояла пам’ять про ціну, а не про парадну картинку.
Сучасний сенс: від 1945-го до 2026-го
Сьогодні, коли Україна вже четвертий рік захищає себе від повномасштабного вторгнення, день 8 травня набуває нового виміру. Історія вчить: тоталітарні режими не зупиняються самі. Слабкість міжнародної спільноти заохочує агресорів. Пам’ять про Другу світову — це не тільки про минуле. Це про те, чому ми не маємо права здаватися зараз.
Українці знову виборюють право на життя, мову, культуру. І в цьому — прямий зв’язок із поколінням 1940-х. Тоді теж ніхто не вірив, що маленька країна зможе встояти. Встояла. І перемогла.
Сьогодні ми знову кажемо «Пам’ятаємо! Перемагаємо!». Бо пам’ять без дії — порожня. А дія без пам’яті — сліпа.
Що можна і варто робити 8 травня
- Схилити голову перед пам’яттю загиблих.
- Розповісти дітям правдиву історію — без радянських міфів і без прикрас.
- Використовувати червоний мак як символ.
- Якщо є можливість — підтримати захисників України сьогодні. Бо вони продовжують ту саму справу.
- Просто сказати близьким теплі слова. «З Днем Перемоги» все ще звучить щиро, коли за ним стоїть справжня шана.
Пам’ять — це не про те, щоб жити в минулому. Це про те, щоб майбутнє було вільним. 8 травня ми вкотре переконуємося: українці вміють пам’ятати. І вміють перемагати.
Слава всім, хто боровся з нацизмом тоді. Слава всім, хто захищає Україну сьогодні. І нехай цей день завжди нагадує нам, якою дорогою ціною дається мир.
