Чорноморський флот рф: як він утратив море

Коротко

• Чорноморський флот рф — оперативне об’єднання ВМФ Росії з головною історичною базою в тимчасово окупованому Севастополі; фактично ж більшість боєздатних кораблів відтіснили до Новоросійська.
• Флот заснували 13 травня 1783 року. Після розпаду СРСР його ділили Україна й Росія, а в 2014-му Москва використала базу як плацдарм окупації Криму.
• З лютого 2022 року Україна ракетами, морськими й повітряними дронами вибила флот із західної частини моря: затонув флагман «Москва», знищено й пошкоджено десятки кораблів.
• За оцінкою Міноборони України на початок 2026 року близько 30% бойового складу ЧФ втрачено або серйозно пошкоджено. Британська розвідка ще раніше називала надводну ударну складову «фактично неактивною».
• Конвенція Монтре не дає рф підтягти великі кораблі з інших флотів через Босфор. Відновити «старий» Чорноморський флот у попередньому вигляді швидко не вийде.
• Загроза лишається: берегові комплекси, окремі підводні човни з «Калібрами» і удари по портах. Але контроль над західним Чорним морем рф уже не тримає.

Чорноморський флот рф довго продавали як головний козир Москви на півдні: база в Севастополі, крейсер-флагман, десантні кораблі, підводні човни з крилатими ракетами. На папері це виглядало солідно. На практиці з 2022 року той самий флот став одним із найнаочніших прикладів, як дорога військова машина ламається об дешевші ракети й дрони.

Якщо коротко відповісти на запит: це російське військово-морське об’єднання на Чорному й Азовському морях, яке після повномасштабного вторгнення втратило свободу маневру, значну частину кораблів і звичну базу. Воно ще існує. Воно ще стріляє ракетами. Але «хазяїном моря», яким себе уявляло в лютому 2022-го, уже не є.

Нижче — звідки флот узявся, з чого складався, що з ним зробила війна і що від нього лишилося зараз.

Звідки взявся чорноморський флот рф

Історію цього флоту Москва любить розповідати як безперервну імперську лінію від Катерини II. Дата справді стара: 13 травня 1783 року ескадра зайшла в Ахтіарську бухту, на місці якої виріс Севастополь. Формально флот створювали після анексії Кримського ханства Російською імперією. Далі були війни з Османською імперією, Кримська війна, Перша світова, революція, радянський Чорноморський флот у Другій світовій.

Для України ця лінія не «спільна гордість», а історія чужої військової присутності на українському березі. Севастополь і корабельні Миколаєва будували не в абстрактній «південній імперії», а на землях, які сьогодні є територією України. Частину кораблів, зокрема майбутній флагман «Москва» (спочатку «Слава»), зводили саме в Миколаєві.

Після 1991 року флот став предметом торгу. Україна й Росія кілька років сперечалися, кому які кораблі. У 1997-му підписали угоди про розподіл і про базування російського флоту в Севастополі на умовах оренди. Москва отримала новіші вимпели й право лишатися в бухті. Київ — меншу частку кораблів і політичний головний біль, який так і не розсмоктався.

1991–2014: оренда, яка стала важелем

Оренда Севастополя для Кремля ніколи не була лише господарським договором. Це був постійний військовий плацдарм у чужій столиці флоту. За спостереженнями тих, хто стежив за темою ще до 2014-го, російські офіцери в місті поводилися не як орендарі, а як господарі. Місцева інфраструктура, зв’язок, навіть побутові сюжети — усе крутилося навколо бази.

У 2010-му Харківські угоди продовжили перебування флоту до 2042 року в обмін на знижку на газ. Для частини української політики це тоді здавалося «прагматизмом». Для російського Генштабу — додатковим часом закріпитися.

У лютому–березні 2014-го саме кораблі й підрозділи ЧФ допомогли блокувати українські частини в Криму. Частину кораблів ВМС України захопили прямо біля причалів. Після цього говорити про «нейтральну оренду» вже не виходило: база стала інструментом окупації.

2014–2022: нарощування перед великою війною

Після анексії Криму рф швидко підтягнула в регіон нові вимпели. У Чорне море зайшли дизель-електричні підводні човни проєкту 636.3 «Варшав’янка» — носії крилатих ракет «Калібр». З’явилися фрегати проєкту 11356 («Адмірал Григорович», «Адмірал Ессен», «Адмірал Макаров»), малі ракетні кораблі «Буян-М», берегові комплекси «Бастіон» і «Бал».

Логіка була проста: закрити північно-західну частину моря, тримати під прицілом Одесу, Миколаїв, Дунай і зернові маршрути. До лютого 2022-го ЧФ виглядав сильнішим за українські ВМС на порядок. У рф на це й розраховували.

Яким був флот на старті великої війни

Точний «менюшний» список завжди плаває: кораблі ходять у ремонт, частину виводили в Середземне море ще до 24 лютого. Але каркас на початку вторгнення виглядав так.

• Флагман — ракетний крейсер проєкту 1164 «Москва».
• Фрегати проєкту 11356 з установками вертикального пуску під «Калібри».
• Підводні човни «Варшав’янка» плюс старіший «Алроса».
• Великі десантні кораблі проєктів 775 і 1171 — основа hypothetical морського десанту на південь України.
• Малі ракетні кораблі, тральщики, патрульні кораблі проєкту 22160, судна забезпечення.
• Берегова оборона, морська авіація, пункти базування в Севастополі, Феодосії, Новоросійську, тимчасово — у захопленому Бердянську.

Це не «флот відкритого океану». Чорне море — замкнений басейн. Єдиний вихід у Середземне — протоки під контролем Туреччини. Саме тому Конвенція Монтре 1936 року стала для війни не юридичним курйозом, а залізною рамкою: великі підкріплення з Північного чи Тихоокеанського флоту через Босфор після початку бойових дій провести не можна.

У практиці це означало просту річ. Що потопили в Чорному морі — те здебільшого вже не замінити кораблем того ж класу «ззовні». Можна тягати запчастини, малі катери, берегові системи. Не можна пригнати новий крейсер.

Що сталося з флотом після 24 лютого 2022 року

Перші тижні рф діяла за підручником переваги. Блокада українського узбережжя, захоплення острова Зміїний, обстріли портів, спроба психологічного тиску знаменитим «русскій воєнний корабль». Десант на Одесу тоді багато хто вважав питанням часу. Не вийшло.

Далі почалася інша війна — без симетричного українського флоту, зате з ракетами, розвідкою й морськими дронами.

Крейсер «Москва»: удар, після якого флот уже не той

13–14 квітня 2022 року флагман Чорноморського флоту затонув у районі острова Зміїний. Україна заявила про ураження двома протикорабельними ракетами «Нептун». рф говорила про пожежу й вибух боєкомплекту. Американські офіційні особи згодом підтвердили версію з ракетами.

«Москва» була не просто великим кораблем. Це був символ і штабний вузол протиповітряної оборони ескадри. Після її загибелі російські кораблі стали триматися далі від українського берега. Зміїний Україна згодом деокупувала. Блокаду «впритул» тримати вже не виходило.

За різними оцінками, екіпаж крейсера налічував кілька сотень осіб. Точних публічних даних про втрати особового складу рф так і не дала. Для іміджу флоту це був найважчий удар від часів Другої світової: найбільший бойовий корабель, потоплений у бою за десятиліття.

Десантні кораблі, бази й «Калібри»

Паралельно Сили оборони били не лише по «красивих» цілях. Великі десантні кораблі — «Саратов» у Бердянську, пізніше «Новочеркаськ» у Феодосії, «Цезар Куніков» і низка інших — вибивали саме ту спроможність, якої Москва потребувала для висадки й постачання південного фронту морем.

Окремо йшли удари по штабу флоту в Севастополі, по сухому доку, по підводному човну «Ростов-на-Дону» в ремонті, по малих ракетних кораблях і патрульних вимпелах. Британська розвідка в різні періоди фіксувала щонайменше два з половиною десятки уражених кораблів ЧФ. Українські зведення дають більшу деталізацію по класах.

За даними Укрінформ з посиланням на Міноборони України, станом на квітень 2026 року в Чорному та Азовському морях знищено 9 великих бойових кораблів, 6 бойових і патрульних, 6 суден забезпечення, три десантні або транспортні кораблі та один підводний човен; близько 30% бойового складу ЧФ на початок 2026-го оцінено як втрачений або серйозно пошкоджений.

Цифри в різних зведеннях розходяться — і це нормально. Хтось рахує лише підтверджені візуально великі вимпели, хтось додає катери, буксири, пороми. Важливіше інше: навіть обережні західні оцінки говорять про втрату приблизно третини бойового потенціалу й про витіснення флоту з Севастополя.

Морські дрони змінили правила

Саме тут війна на морі стала несхожою на підручники 1990-х. Україна не мала ескадри фрегатів. Вона мала «Нептуни», пізніше — далекобійні ракети західного виробництва, а головне — надводні дрони на кшталт Magura і Sea Baby та підводні апарати.

Вартість такого дрона — сотні тисяч доларів. Вартість фрегата чи великого десантного корабля — сотні мільйонів. Обмін вийшов жорстокий і невигідний для рф. Кораблі почали обставляти боновими загородженнями, ставити кулемети на палуби, малювати на пірсах фальшиві силуети субмарин. Це вже не флот, який полює. Це флот, який ховається.

У липні 2026-го президент Володимир Зеленський сказав, що «Росія втратила Чорне море», і показав внутрішню розкладку по класах кораблів. За тією дошкою, яку тоді оприлюднили з наради з ВМС, картина виглядала так: основні бойові кораблі — 33 одиниці обліку, з них 4 знищено й 8 пошкоджено; десантні — 34, з них 15 знищено й 10 пошкоджено; допоміжні — 23, з них 3 знищено й 9 пошкоджено. Це українська оцінка, не «нейтральний арбітр». Але вона б’ється з логікою подій: десантна складова постраждала найсильніше, бо саме її Україна цілеспрямовано вибивала.

Севастополь більше не тил

До війни Севастополь був для ЧФ майже ідеальною базою: глибокі бухти, ремонт, склади, штаб, звичне місто. Після серії ударів 2023–2024 років великі кораблі почали переводити до Новоросійська — понад 300 кілометрів на схід, уже на російському березі Краснодарського краю.

Це не «планова ротація». Це відступ. У 2024-му британське оборонне відомство прямо писало, що кораблі й підводні човни в основному відведені зі Севастополя, а надводна ударна роль флоту фактично завмерла. Пізніше удари дійшли й до Новоросійська. У серпні 2026-го Україна заявила про пошкодження фрегатів, зокрема «Адмірала Макарова» та «Адмірала Ессена», і про удари по портовій та нафтовій інфраструктурі.

За спостереженнями з відкритих супутникових знімків, які регулярно розбирають аналітики, у севастопольських бухтах періодами лишаються пошкоджені вимпели під маскувальними сітками, допоміжні судна, те, що вже не ризикують виводити в море. Штабні функції теж потягнули на схід: улітку 2026-го український рух «Атеш» повідомляв про плани перенести решту органів управління до Новоросійська. Підтвердити кожен такий інсайд незалежно важко, але сам напрямок руху сумнівів не викликає.

Таблиця спрощує. Але напрям зміни очевидний: флот стиснули на схід і змусили берегти корпуси, а не проєктувати силу.

Чому Україна переграла сильніший флот

Тут немає магії. Є кілька жорстких обставин, які зійшлися разом.

1. Замкнене море. Немає куди «розчинитися», як в океані. Кожен вихід видно супутникам і розвідці.
2. Берег працює як авіаносець. Ракети й дрони стартують із суші. Флоту рф доводиться підходити під їхній радіус або сидіти в базі — теж під радіусом.
3. Конвенція Монтре. Туреччина в березні 2022-го обмежила прохід бойових кораблів воюючих сторін. рф не підсилює ЧФ есмінцями з інших театрів.
4. Ціна помилки. Один вдалий залп «Нептуна» або зграя морських дронів забирає корабель, який будують роками.
5. Політична вага бази. Севастополь для Кремля — фетиш. Через це флот довго тримали там, навіть коли база вже стала небезпечною. Запізнілий відхід коштував кораблів.

Окремо варто сказати про зерно. У 2022-му російська блокада била по українському експорту й по світових цінах на продовольство. Коли великі кораблі відійшли, з’явилося вікно для тимчасових коридорів і для самостійного українського маршруту вздовж західного узбережжя. Це вже не «морська романтика», а конкретні тонни в портах Дунаю й Одеси. Флот, який не може стояти біля чужого берега, не може й душити торгівлю так, як планував.

Що від чорноморського флоту рф лишилося

Говорити, ніби «флоту немає взагалі», було б неточно. Лишилися берегові ракетні комплекси. Лишилися окремі підводні човни — саме вони найнеприємніші, бо «Калібр» можна випустити, не світячи великий надводний корпус. Лишилася морська авіація. Лишилися міни, РЕБ, охорона портів, удари по цивільній інфраструктурі.

Скільки саме «Варшав’янок» ще боєздатні в самій акваторії — питання з зірочкою. Частину човнів рф вивела в Середземне море ще на старті війни. «Ростов-на-Дону» довго стояв пошкодженим у доці. У грудні 2025-го Україна заявила про удар по човну класу «Варшав’янка» підводним дроном у районі Новоросійська. Західні огляди 2026 року обережно пишуть: ударний підводний потенціал у Чорному морі стиснувся до мінімуму, можливо до однієї–двох машин у високій готовності. Це оцінки, не інвентаризація на пірсі.

Надводні фрегати, які мали замінити «Москву» як носії ударних ракет, самі стали цілями. Після ударів 2026 року по Новоросійську частина пускових, за українськими й супутниковими даними, вийшла з гри. Навіть якщо корпус ще на плаву, корабель без штатної ударної установки — уже не той інструмент.

Є й інший шар: тіньовий танкерний флот і військові судна забезпечення. Коли бойові кораблі сидять у базі, прикривати цивільні й напівцивільні перевізники нікому. У 2025–2026 роках удари поширилися на портову логістику, зернові й нафтові вузли, інколи — на танкери. Це вже не класичний морський бій. Це виснаження системи, яка мала годувати війну валютою.

Типові помилки в розмовах про ЧФ

• Плутати «потоплені» і «виведені з ладу». Пошкоджений фрегат у ремонті теж відсутній на театрі місяцями, інколи роками.
• Рахувати тільки крейсери. Війну на морі часто вирішують десантні кораблі, тральщики й бази, а не «найкрасивіший» вимпел.
• Вважати Новоросійськ безпечним тилом. Відстань від українських дронів і ракет уже не рятує автоматично.
• Забувати про берегові ракети. Навіть без ескадри в морі рф може закривати окремі квадрати комплексами з Криму й Кубані.
• Чекати швидкого «відновлення флоту до 2022 року». Санкції, закриті протоки й черга на верфях так не працюють.

У практиці, коли пояснюю тему людям не з військової сфери, зупиняюсь саме на цьому. Корабель можна намалювати в телесюжеті. Боєздатність — ні. Якщо фрегат стоїть біля стінки з дірявою надбудовою, для буклетів він «у складі флоту». Для війни — ні.

Чого чекати далі

Найімовірніший сценаж на найближчий час не голлівудський. Не «останній лінкор іде на дно під оркестр», а повільне дотискання баз, складів, ремонтних потужностей і логістики. Україна продовжить бити там, де кораблі стоять, бо в морі їх майже немає. рф продовжить запускати ракети з тих носіїв, які ще можуть, і з землі.

Окреме вузьке місце — Очамчира в окупованій Абхазії, про яку періодично писали як про запасну базу далі на схід. Станом на 2026 рік відкриті оцінки радше фіксують гальмування робіт, ніж появу повноцінного нового дому для ескадри. Будувати порт під флот під час війни, коли й Новоросійськ уже дістають, — дорого й повільно.

Для України практичний інтерес простіший за геополітичні формули. Поки великі кораблі ЧФ не можуть вільно оперувати біля Одеси й гирла Дунаю, тримається експортний коридор. Поки б’ють по Новоросійську й паливній інфраструктурі, флот витрачає ресурс на самозахист, а не на наступ. Це не «перемога назавжди». Це вікно, яке треба утримувати ударами, мінною обороною, розвідкою й новими дронами.

І ще один нюанс, який часто випадає з заголовків. Чорноморський флот рф — це не лише залізо. Це штаби, зв’язок, склади ракет, судноремонт, екіпажі, які вже кілька років живуть у режимі «нас можуть дістати в власній бухті». Такий режим з’їдає ініціативу швидше за будь-який парад.

Що з цим робити читачеві

Якщо ви читаєте, щоб зрозуміти новини, тримайте три фільтри. Перший: база. Коли пишуть «кораблі ЧФ», дивіться, Севастополь це чи Новоросійськ і чи корабель у морі, чи біля стінки. Другий: клас. Підводний човен з «Калібрами» і іржавий десантний корпус — різні загрози. Третій: джерело цифр. Українські зведення, супутникові аналітики й обережні формулювання західних штабів рідко збігаються до одиниці, але збігаються в тренді — флот стиснули й послабили.

Сам по собі чорноморський флот рф більше не виглядає силою, здатною висадити стратегічний десант чи тримати щільну блокаду українського берега. Він лишається небезпечним уламком: ракетами, мінами, ударами по портах, спробами прикрити власні перевезення. Стежити варто не за парадними списками «скільки вимпелів на балансі», а за тим, чи виходять носії в море і чи долітають українські дрони до їхніх причалів.

Далі має сенс читати офіційні зведення ВМС і Міноборони, супутникові розбори по Севастополю й Новоросійську — і не купуватися на красиві кадри корабля, який уже рік не залишає гавань.