Собаче м’ясо досі з’являється на столах у кількох регіонах світу, хоча суспільство в багатьох країнах уже давно ставиться до псів виключно як до компаньйонів. Практика має глибоке історичне коріння в окремих культурах, але сьогодні вона швидко змінюється під тиском урбанізації, захисту тварин і нових законів. У 2026 році ми бачимо і збереження традицій, і їхній активний занепад.
Найбільше споживання зосереджене в частинах Східної та Південно-Східної Азії, а також у деяких країнах Західної Африки. Китай залишається найбільшим споживачем — за оцінками, близько 10 мільйонів собак на рік. В’єтнам іде слідом з приблизно 5 мільйонами. Водночас у Південній Кореї традиція доживає останні місяці: повна заборона набуде чинності в лютому 2027 року.
Цікаво, що навіть у місцях, де собаче м’ясо офіційно дозволене, більшість населення його не їсть. Молодь у містах усе частіше вважає собак членами сім’ї, а не джерелом білка. Це створює разючий контраст між сільськими ринками та сучасними мегаполісами.
Китай і знаменитий фестиваль у Юліні
У Китаї споживання собачого м’яса має багатовікову історію, особливо в південних провінціях — Гуандун, Юньнань, Гуансі, Цзілінь. Тут його традиційно вважали тонізуючим продуктом у спекотну погоду. Найвідомішим символом практики став Юлінський фестиваль собачого м’яса та лічі, який щороку проходить у червні.
Фестиваль стартував у 2009–2010 роках як комерційна ініціатива місцевих торговців і ніколи не був офіційним державним святом. У пікові роки через ринки проходило десятки тисяч тварин. У 2025–2026 роках обсяги вже значно менші — кілька тисяч собак за період фестивалю. Місцеві опитування показують, що понад 87 % жителів Юліна рідко або ніколи не їдять собаче чи котяче м’ясо.
У червні 2026 року в Юліні вперше закрили велику бійню в рамках програми переходу на альтернативні джерела доходу — це важливий сигнал змін.
Китайське законодавство дозволяє споживання, але в Шеньчжені та Чжухаї вже з 2020 року діє місцева заборона. Собак офіційно перекласифікували з сільськогосподарських тварин у компаньйонів, що ускладнює легальне розведення на м’ясо.
В’єтнам, Камбоджа та Індонезія: де практика залишається помітною
У В’єтнамі собаче м’ясо популярніше, ніж у більшості сусідніх країн. За даними опитувань, близько 40 % населення хоча б іноді його споживає, особливо в північних містах. М’ясо готують у супах, стью, на грилі чи у вигляді ковбасок. Щорічно забивають близько 5 мільйонів тварин, частина з яких надходить із сусідніх Лаосу, Камбоджі та Таїланду.
Камбоджа оцінюється в 2–3 мільйони собак на рік. Тут торгівля часто пов’язана з крадіжками домашніх тварин і ризиком сказу. В Індонезії, попри мусульманську більшість населення, традиція зберігається в окремих регіонах — Північному Сулавесі, частинах Яви та Суматри. Оцінки сягають приблизно 1 мільйона тварин щорічно. У 2023 році в Томохоні (Північний Сулавесі) офіційно припинили торгівлю собачим і котячим м’ясом на відомому ринку після багаторічної кампанії.
Філіппіни законодавчо заборонили споживання ще 1998 року, залишивши винятки лише для корінних ритуалів. Попри це, в деяких гірських районах Кордильєр практика зберігається нелегально.
Південна Корея: останнє літо легального споживання
У Південній Кореї 2026 рік став переломним. Закон, ухвалений у січні 2024 року, повністю забороняє розведення, забій і продаж собак на м’ясо з 7 лютого 2027 року. Порушникам загрожує до трьох років ув’язнення.
Галузь згортається швидше, ніж очікували. У 2024 році на фермах утримували 400–450 тисяч тварин. До середини 2026 року залишилося близько 20 тисяч. Більшість ферм уже закрилися — майже 80 % від попередньої кількості. Ресторани, які спеціалізувалися на «посінтані» (супі з собачого м’яса), активно переходять на чорну козу. Багато власників кажуть, що цього літа — останнє, коли можна легально подати традиційну страву.
Споживання завжди було міноритарним. За опитуваннями останніх років, понад 80–90 % корейців ніколи не їли собачого м’яса або не планують цього робити. Молодь сприймає собак виключно як домашніх улюбленців.
Африка та інші регіони
Поза Азією споживання фіксується в кількох африканських країнах. Нігерія, Камерун, Демократична Республіка Конго, Гана входять до списку місць, де собаче м’ясо залишається частиною локальних кулінарних або ритуальних традицій. У Нігерії воно навіть фігурує серед провідних споживачів у глобальних оцінках 2026 року.
У Північній Кореї практика залишається поширеною — державні медіа навіть організовують конкурси кухарів із собачого м’яса. В Узбекистані його іноді використовують у народній медицині. У віддалених куточках Швейцарії траплялися поодинокі випадки серед фермерів, але це ніколи не було масовим явищем і вже давно під суворою забороною.
| Країна / регіон | Статус споживання | Орієнтовна кількість (на рік) | Особливості 2026 року |
|---|---|---|---|
| Китай | Легальне, поширене в окремих регіонах | ~10 млн | Фестиваль у Юліні триває, але обсяги падають |
| В’єтнам | Легальне, відносно популярне | ~5 млн | Високий відсоток споживачів серед населення |
| Камбоджа | Легальне | 2–3 млн | Значна частка нелегального походження тварин |
| Індонезія (окремі регіони) | Легальне в обмежених районах | ~1 млн | Часткові заборони на ринках |
| Південна Корея | Легальне до лютого 2027 | Значно менше 100 тис. | Галузь майже згорнута |
| Нігерія та інші країни Африки | Легальне в ряді країн | Дані різняться | Локальні традиції та ритуали |
Дані базуються на оцінках організацій із захисту тварин та аналітичних оглядів 2025–2026 років.
Чому практика зникає і що впливає на зміни
Головні фактори — зміна ставлення до тварин, ризик сказу (собаки часто не вакциновані), крадіжки домашніх улюбленців і міжнародний тиск. У багатьох країнах молодші покоління вже не бачать у собаках джерела м’яса. Урбанізація розмиває старі звичаї.
За оцінками, загалом в Азії щороку на м’ясо йде близько 30 мільйонів собак, але ця цифра стабільно зменшується.
Активісти допомагають власникам ферм і ресторанів переходити на інші види діяльності — вирощування грибів, кіз, інші продукти. У Нагаленді (Індія) кілька колишніх торговців уже успішно змінили бізнес. Подібні програми з’являються і в Китаї.
Собаче м’ясо ніколи не було основним продуктом харчування в жодній великій країні. Воно завжди залишалося нішевим, сезонним або ритуальним. Сьогодні воно дедалі частіше сприймається як пережиток, який не відповідає сучасним уявленням про добробут тварин і безпеку харчових продуктів.
Ті, хто цікавиться темою, помічають чітку тенденцію: там, де є сильне громадське обговорення і політична воля, галузь зникає протягом кількох років. Південна Корея — найяскравіший приклад останнього десятиліття. Подібні процеси вже помітні в окремих провінціях Китаю та на ринках Індонезії. У 2026 році світ спостерігає, як давня практика поступово йде в історію.
