Ракета онікс є надзвуковою крилатою ракетою середнього радіусу дії, створеною для ураження надводних кораблів у складних умовах радіоелектронної протидії. Її прямоточний двигун забезпечує підтримання високої швидкості на всій траєкторії, що суттєво скорочує час реакції систем оборони. У ході сучасних конфліктів система демонструє універсальність: окрім морських цілей, її застосовують проти наземних об’єктів.
Конструкція базується на поєднанні твердопаливного прискорювача та основного прямоточного повітряно-реактивного двигуна, що працює на авіаційному гасі. Це дозволяє ракеті швидко набирати необхідну швидкість для стійкої роботи ramjet і зберігати надзвуковий режим навіть на малій висоті. Експортні варіанти отримали назву Яхонт і відрізняються дещо обмеженими характеристиками порівняно з російською версією.
Система інтегрується в різні платформи запуску — від мобільних берегових комплексів до корабельних вертикальних пускових установок. Така гнучкість розширює її роль у стратегіях стримування доступу до морських районів.
Основні технічні характеристики
Ракета онікс має довжину від 8,3 до 8,9 метра залежно від модифікації та типу пускової установки. Діаметр корпусу становить 0,67–0,7 метра, розмах крила — 1,7 метра. Стартова маса сягає близько 3000 кілограмів.
Боєголовка у російській версії важить 250–300 кілограмів і виконана як напівбронебійна фугасна; існують відомості про можливість оснащення ядерним зарядом. Експортна версія Яхонт несе 200 кілограмів бойової частини аналогічного типу.
Двигунна установка включає твердопаливний прискорювач для початкового розгону та прямоточний повітряно-реактивний двигун для крейсерської ділянки. Швидкість на висоті досягає 750 метрів за секунду (приблизно 2,6 Маха), на малій висоті — до 680 метрів за секунду (близько 2 Махів).
Дальність польоту залежить від профілю: у комбінованому висотно-низьковисотному режимі експортна версія показує 120–300 кілометрів, російська — до 300–600 кілометрів, а модернізована Oniks-M — до 800 кілометрів. Крейсерська висота сягає 14 кілометрів, на кінцевій ділянці ракета знижується до 10–15 метрів над поверхнею.
Система наведення поєднує інерціальну навігацію з активною радіолокаційною головкою самонаведення, що має функцію частотного стрибання та стійкість до активних перешкод. Деякі варіанти додатково оснащені тепловізійним каналом.
| Параметр | Російська версія (Онікс / 3М55) | Експортна версія (Яхонт) | Примітка |
|---|---|---|---|
| Довжина | 8,3–8,9 м | 8,3–8,9 м | Залежить від платформи |
| Стартова маса | близько 3000 кг | близько 3000 кг | З транспортно-пусковою склянкою — до 3900 кг |
| Боєголовка | 250–300 кг напівбронебійна | 200 кг напівбронебійна | Можлива ядерна для російської версії |
| Максимальна швидкість | до 750 м/с (≈2,6 Маха) на висоті | до 750 м/с (≈2,6 Маха) на висоті | На малій висоті — до 680 м/с |
| Дальність польоту | 300–600 км (Oniks-M — до 800 км) | 120–300 км | Залежить від висотного профілю |
| Двигун | Прямоточний ramjet + твердопаливний прискорювач | Прямоточний ramjet + твердопаливний прискорювач | Паливо — авіаційний гас |
Інформація про характеристики базується на даних CSIS Missile Threat.
Поєднання надзвукової швидкості на всій траєкторії польоту та низьковисотного профілю на кінцевій ділянці значно ускладнює своєчасне виявлення та перехоплення онікс ракети сучасними засобами протиповітряної оборони.
Принцип роботи та траєкторія польоту
Після старту твердопаливний прискорювач забезпечує швидкий набір швидкості, необхідної для запуску прямоточного двигуна. Коли швидкість досягає приблизно 1,5–2 Махів, ramjet вмикається і підтримує стійкий надзвуковий політ без потреби в компресорі — повітря стискається за рахунок власної кінетичної енергії.
На крейсерській ділянці ракета піднімається на висоту до 14 кілометрів, де опір повітря менший і витрата палива ефективніша. Це дозволяє максимально реалізувати дальність. Ближче до цілі система переходить у режим зниження: ракета пірнає і виходить на малу висоту 10–15 метрів над водою або поверхнею землі. Такий профіль зменшує радіолокаційну помітність і затримує виявлення наземними або корабельними радарами до останніх хвилин.
Активна радіолокаційна головка самонаведення вмикається на кінцевій ділянці. Вона працює в активному та пасивному режимах, використовує частотне стрибання для протидії перешкодам і здатна розподіляти цілі в залпі. Додатковий тепловізійний канал у деяких модифікаціях підвищує точність за складних погодних умов. Точність ураження за оцінками сягає 1,5 метра за круговим імовірним відхиленням.
Платформи запуску та системи базування
Онікс інтегрується в кілька типів носіїв. Найпоширеніша берегова платформа — мобільний комплекс K-300P Bastion-P на шасі 8×8. Одна батарея включає чотири пускові установки, кожна з яких несе по дві ракети, плюс машини управління та забезпечення. Стаціонарний варіант Bastion-S застосовується для захисту важливих прибережних районів.
На флоті ракети розміщуються у вертикальних пускових установках на корветах проектів 21631 Buyan-M та 22800 Karakurt, а також на фрегатах. Підводні човни класу Yasen-M пройшли випробування з запуском онікс з підводного положення. Авіаційний варіант розроблявся, але основне застосування залишається корабельним і береговим.
Мобільність берегових комплексів дозволяє оперативно перекидати їх між районами, створюючи зони обмеженого доступу для ворожих кораблів. Водночас велика маса ракет обмежує кількість боєкомплекту на одній платформі порівняно з легшими субзвуковими системами.
Історія розробки та модернізації
Роботи над прямоточною версією протикорабельної ракети розпочалися ще в 1980-х роках як розвиток попередніх проектів. Повноцінні державні випробування завершилися у 2002 році, після чого система надійшла на озброєння російського флоту. Експортне просування під назвою Яхонт активізувалося наприкінці 1990-х — на початку 2000-х.
Спільна російсько-індійська програма BrahMos стала прямим наслідком технологій онікс. У 2015 році на озброєння прийняли берегові комплекси Bastion. Модернізація Oniks-M, роботи над якою велися в другій половині 2010-х, передбачає збільшення дальності до 800 кілометрів, удосконалення системи наведення та підвищену стійкість до радіоелектронних перешкод. Льотні випробування модернізованої версії проводилися після 2019 року.
Бойове застосування
Перше зафіксоване бойове використання відбулося у 2016 році в Сирії: ракети запускали з берегових комплексів Bastion по позиціях опозиційних сил. Це стало першим відомим застосуванням системи в наземному режимі.
З травня 2022 року російські сили регулярно застосовують онікс з берегових позицій у Криму для ударів по об’єктах Одеської та Херсонської областей. Цілями ставали військова техніка, аеродроми, портові споруди, зерносховища та цивільна інфраструктура. У 2023 році під час одного з таких ударів пошкоджень зазнав Спасо-Преображенський собор в Одесі. Застосування тривало й у 2025 році, зокрема по Херсонській області.
З початком повномасштабного вторгнення російські війська активно використовують берегові комплекси Bastion для запусків онікс ракети по цілях на території України, зокрема в південних регіонах.
Українські сили протиповітряної оборони перехоплювали частину ракет, однак загальний відсоток успішних перехоплень залишається низьким через високу швидкість та маловисотний профіль на кінцевій ділянці. Успіхи фіксувалися як за допомогою сучасних західних систем, так і завдяки радіоелектронній боротьбі. Українські підрозділи неодноразово завдавали ударів по самих пускових установках Bastion у Криму, зокрема у 2026 році біля Актачі.
Виклики для протидії та роль у сучасній війні
У морській війні онікс посилює можливості створення зон обмеженого доступу. Висока швидкість і здатність уражати цілі на відстані 300 і більше кілометрів змушують противника розосереджувати сили та посилювати розвідку. Для великих надводних кораблів пряме влучання 250-кілограмової бойової частини здатне завдати критичних пошкоджень або вивести судно з ладу.
Для України система становить постійну загрозу для чорноморських портів та прибережної інфраструктури. Короткий час польоту (близько 7 хвилин на дистанцію 300 кілометрів) вимагає високої готовності засобів оборони та інтеграції систем різного радіусу дії. Сучасні комплекси типу Patriot демонструють здатність працювати проти надзвукових крилатих ракет за сприятливих умов, однак маловисотний профіль і швидкість залишаються серйозними викликами для будь-якої системи.
Обмеження самої ракети включають значні габарити та масу, що зменшує кількість носіїв, а також залежність від зовнішнього цілевказання для максимальної ефективності на великих відстанях. Модернізація систем наведення та збільшення дальності в нових версіях свідчать про прагнення подолати ці недоліки.
У поточних умовах онікс залишається одним із ключових елементів російських ударних можливостей на південному напрямку. Ефективна протидія потребує поєднання активної розвідки пускових позицій, радіоелектронного подавлення та багатоешелонованої протиповітряної оборони з акцентом на швидкодіючі перехоплювачі.
