Валерій Васильович Герасимов народився 8 вересня 1955 року в Казані в родині робітників. Сьогодні, у 2026 році, йому 70 років, і він уже понад тринадцять років очолює Генеральний штаб Збройних сил Російської Федерації, залишаючись першим заступником міністра оборони. Це найдовший термін перебування на цій посаді в історії сучасної Росії.
Його кар’єра пройшла шлях від командира танкового взводу в Польщі до людини, яка безпосередньо керує війною проти України. Герасимов став символом російської військової машини — лояльним, досвідченим і готовим виконувати будь-які накази Кремля. Саме під його керівництвом відбувалися операції в Чечні, Сирії, анексія Криму та повномасштабне вторгнення 2022 року.
У січні 2023-го його призначили командувачем об’єднаного угруповання російських військ в Україні. Попри критику, втрати й міжнародні ордери, він залишається на посаді. Путін продовжив його службу після досягнення пенсійного віку, підтверджуючи особливу довіру.
Ранні роки та військова освіта
Герасимов виріс у Казані. Після восьмого класу вступив до Казанського суворовського військового училища, яке закінчив із відзнакою в 1973 році. Далі — Казанське вище танкове командне училище (1977), Військова академія бронетанкових військ імені Малиновського (1987) і Військова академія Генерального штабу (1997). Усі навчальні заклади він закінчував успішно, часто з відзнакою.
Перші роки служби пройшли в Північній групі військ у Польщі. Герасимов командував взводом, ротою, був начальником штабу батальйону 80-го танкового полку 90-ї гвардійської танкової дивізії. Потім служив на Далекому Сході та в Прибалтійському військовому окрузі. У 1993–1995 роках очолював мотострілецьку дивізію, організовуючи виведення військ з Естонії.
Цей досвід сформував його як офіцера, здатного працювати в складних політичних умовах розпаду СРСР. Він швидко піднімався кар’єрними сходами завдяки дисципліні та здатності виконувати завдання без зайвих питань.
Чеченська війна та командні посади
Ключовим етапом стала Друга чеченська війна. У 1999 році Герасимов став начальником штабу 58-ї армії Північно-Кавказького військового округу, а в 2001-му — її командувачем. Під його керівництвом армія брала участь у важких боях. Цей досвід пізніше часто згадували як підтвердження його бойових якостей.
Після Чечні кар’єра пішла вгору. У 2003–2005 роках — начальник штабу Далекосхідного військового округу. Потім — начальник Головного управління бойової підготовки. У 2006-му повернувся на Кавказ як начальник штабу округу. У грудні 2006-го очолив Ленінградський військовий округ, у 2009-му — Московський, а в квітні 2012-го — Центральний.
У грудні 2010-го його призначили заступником начальника Генерального штабу. Однак після конфліктів із тодішнім міністром оборони Анатолієм Сердюковим Герасимова тимчасово відправили командувати Центральним округом. Усе змінилося після відставки Сердюкова.
9 листопада 2012 року Володимир Путін за рекомендацією нового міністра Сергія Шойгу призначив Герасимова начальником Генерального штабу та першим заступником міністра оборони. У 2013 році він отримав звання генерала армії.
| Період | Посада | Ключові події |
|---|---|---|
| 1977–1980-ті | Командир взводу, роти, батальйону | Служба в Польщі та на Далекому Сході |
| 2001–2003 | Командувач 58-ї армії | Друга чеченська війна |
| 2007–2012 | Командувач військових округів | Ленінградський, Московський, Центральний |
| З 2012 | Начальник Генштабу | Крим, Сирія, війна проти України |
Дані зібрані на основі відкритих біографічних матеріалів західних і українських аналітичних джерел.
Так звана «доктрина Герасимова»
У лютому 2013 року Герасимов опублікував статтю «Цінність науки полягає в передбаченні». У ній він описував, як сучасні конфлікти поєднують військові та невійськові засоби: інформаційні операції, економічний тиск, політичний вплив. Західні аналітики швидко назвали це «доктриною Герасимова» і пов’язали з гібридною війною.
Насправді стаття більше аналізувала методи, які, на думку російських військових, застосовує Захід через «кольорові революції». Проте після анексії Криму та війни на Донбасі саме ці підходи — використання «зелених чоловічків», пропаганди, прихованих сил — стали асоціюватися з ім’ям Герасимова. Багато експертів, зокрема з Інституту вивчення війни, відзначають, що реальної єдиної «доктрини» не існує, але підхід до розмивання меж між війною і миром справді вплинув на російську стратегію.
Саме цей підхід дозволив Росії швидко захопити Крим у 2014 році з мінімальними відкритими військовими діями на початку.
Війна проти України та роль командувача
Герасимов брав безпосередню участь у плануванні анексії Криму та підтримці сепаратистів на Донбасі. Після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року він керував операцією з Національного центру управління обороною в Москві. Початкові плани на швидке захоплення Києва провалилися, і російська армія зазнала значних втрат.
У січні 2023 року міністр оборони Сергій Шойгу призначив Герасимова командувачем об’єднаного угруповання військ замість Сергія Суровікіна. З того часу він особисто відповідає за ведення бойових дій. Під його керівництвом Росія перейшла до стратегії виснаження, масових ударів по інфраструктурі та повільного просування на сході.
Станом на літо 2026 року війна триває вже п’ятий рік. Герасимов регулярно звітує Путіну про «успіхи», хоча незалежні аналітики часто ставлять під сумнів ці заяви. Українська сторона та Міжнародний кримінальний суд звинувачують його в організації ударів по цивільній інфраструктурі. 25 червня 2024 року МКС видав ордер на його арешт.
Сучасний статус і міжнародна реакція
У вересні 2025 року Герасимову виповнилося 70 років. Путін продовжив його службу, скориставшись правом виключати окремих посадовців із загальних вікових обмежень. У той самий період генерал отримав орден «За мужність».
Західні санкції проти нього запровадили ще в 2014–2022 роках. Україна відкрила кримінальні справи за організацію ракетних ударів, зокрема по Києву. Попри це, у Росії він залишається однією з найвпливовіших фігур військового керівництва.
Його довголіття на посаді пояснюють не стільки військовими перемогами, скільки абсолютною лояльністю до Путіна та готовністю брати на себе відповідальність за найскладніші рішення.
Герасимов рідко з’являється на публіці, говорить мало й завжди в межах офіційної лінії. Це класичний «військовий до мозку кісток», як колись охарактеризував його Шойгу. За роки керівництва він пережив кілька хвиль критики від російських воєнкорів, втрату частини елітних підрозділів і міжнародну ізоляцію.
Сьогодні Валерій Герасимов залишається центральною фігурою російської війни проти України. Його рішення безпосередньо впливають на життя мільйонів людей по обидва боки фронту. Поки він на посаді, стратегія Кремля щодо України навряд чи зазнає кардинальних змін.
