Максим Драч увійшов у історію України не гучними промовами й не поетичними рядками. Його життя стало тихою, але надзвичайно важкою сторінкою в біографії великого батька — Івана Драча. Лікар за освітою, молодий чоловік, який у 1986 році пішов у зону відчуження, щоб рятувати людей після вибуху на Чорнобильській АЕС. Потім — чиновник, підприємець, батько. І раптова, досі не до кінця з’ясована смерть у 44 роки.
Ця історія не про гучні титули. Вона про те, як одна родина заплатила за Чорнобиль не лише віршами, а й здоров’ям і життям. Максим Іванович Драч народився 1965 року в Києві. Виріс у домі, де постійно звучала поезія, де батько писав «Соняшник» і «Баладу про соняшник», а мати, Марія Михайлівна, тримала на собі всю домашню міцність. Сестра Мар’яна з’явилася на світ у 1972-му. Родина була тісно пов’язана з рідним селом Івана Федоровича — Теліжинцями на Київщині. Саме туди Максим часто приїжджав до бабусі Тетяни Мамонтівни, саме там його й поховали.
Життя склалося так, що медицина стала його вибором. Після закінчення медичного інституту молодий лікар потрапив у саме пекло 1986 року. Коли інші ще не до кінця розуміли масштаб катастрофи, Максим Драч уже працював у зоні. Він допомагав людям, які щойно пережили найстрашніше. Цей досвід залишив слід на все життя: хвороба крові — класичний наслідок радіаційного опромінення — і цукровий діабет. Обидві недуги переслідували його до останнього дня.
Після Чорнобиля Максим Драч ніколи повністю не оговтався. Хвороба крові і діабет стали постійними супутниками його активного життя.
У перші роки незалежності України Максим Драч працював начальником управління зовнішніх зв’язків Міністерства охорони здоров’я. Саме він налагоджував міжнародні контакти у сфері медицини, коли країна тільки вчилася говорити зі світом. Друзі родини згадували, що він успадкував від батька ерудицію, енергію і вміння швидко знаходити спільну мову з людьми. Пізніше пішов у приватний медичний бізнес. Часто бував у Празі. Жив активно, попри постійні проблеми зі здоров’ям.
У Максима були діти. Від першого цивільного шлюбу з Ларисою — син Іван. Від другого, з Ольгою, — донька, яка на момент смерті батька була зовсім маленькою і жила в Празі. Сестра Мар’яна працювала журналісткою на Радіо Свобода саме в чеській столиці. Родина була розкидана між Києвом, Теліжинцями і Прагою, але зв’язок залишався міцним.
18–20 липня 2009 року все обірвалося. Максим Драч помер від закритої черепно-мозкової травми, несумісної з життям. Лікарі оперували, намагалися запустити серце, але не змогли. Іван Драч пізніше розповідав, що син часто падав через діабет. Водночас залишалося питання: чи було це просто падіння, чи зовнішній удар. Слідство однозначної відповіді не дало. Батько довго намагався з’ясувати обставини. Коли почав копати глибше, на нього наїхала машина, а потім підійшов чоловік з ножем. Ці епізоди Іван Федорович згадував у інтерв’ю через роки.
Поховали Максима в Теліжинцях — у рідному селі батька. На сороковини туди приїхали Микола Жулинський, Павло Мовчан, Іван Заєць. Іван Драч стояв перед односельцями і дякував, що прийняли його сина. Через дев’ять років, у 2018-му, сам поет заповів поховати себе поруч із могилою Максима. Так і сталося.
| Рік | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 1965 | Народження | Київ, син Івана та Марії Драчів |
| 1986 | Чорнобиль | Участь у ліквідації наслідків аварії |
| початок 1990-х | Робота в МОЗ | Начальник управління зовнішніх зв’язків |
| 2009 | Смерть | Закрита черепно-мозкова травма, Теліжинці |
Дані зібрані на основі повідомлень УНІАН та матеріалів Gazeta.ua.
Життя Максима Драча — це історія людини, яка опинилася на перехресті великої історії і особистої трагедії. Чорнобиль забрав у нього здоров’я. Неясні обставини смерті забрали саму можливість жити далі. А батькові залишили біль, який не відпускав до останнього подиху. Іван Драч написав «Чорнобильську мадонну» — один із найсильніших поетичних відгуків на катастрофу. Але за цією поемою стояв живий син, який пішов у зону і вже ніколи не вийшов із неї повністю здоровим.
Сьогодні, у 2026 році, ім’я Максима Драча згадують переважно в контексті біографії батька. Але за цим коротким рядком — повноцінне життя лікаря, який у найважчі дні робив свою справу. Людини, яка будувала міжнародні зв’язки української медицини в перші роки незалежності. Батька двох дітей. Сина, якого батько поховав і поруч із яким сам ліг у землю рідного села.
Максим Драч залишив після себе не лише могилу в Теліжинцях. Він залишив приклад того, як звичайний лікар може стати частиною великої національної драми — і заплатити за це найвищу ціну.
Його історія нагадує: за кожним гучним ім’ям часто стоїть тиха трагедія близьких. Іван Драч став символом шістдесятництва і Народного Руху. Максим Драч став символом ціни, яку платить родина за участь у великих подіях. Ціна виявилася занадто високою.
У Теліжинцях досі стоїть дві могили поруч. Батько і син. Поет і лікар. Той, хто писав про Чорнобиль, і той, хто в ньому побував. Їхня спільна історія — одна з найболючіших сторінок сучасної української родини. І вона досі звучить тихіше, ніж заслуговує.
