Коли травень розгортає своє зелене полотно над українськими полями й містами, 17 число завжди приносить особливий відтінок — суміш тихої скорботи й водночас надії. У третю неділю травня вся країна схиляє голови перед пам’яттю мільйонів людей, чиї життя обірвав радянський тоталітарний режим. Водночас цей день резонує далеко за межами України: світ відзначає прогрес у комунікаціях, турботу про здоров’я серця та боротьбу за гідність кожної людини. 17 травня — це не просто дата. Це момент, коли минуле й майбутнє зустрічаються в одному просторі, нагадуючи, якою крихкою є свобода і якою сильною — людська пам’ять.
У нашій практиці роботи з історичними матеріалами саме цей день найчастіше стає точкою, де перетинаються особисті історії родин і великі державні наративи. Люди приходять до меморіалів із квітами, архівісти відкривають нові справи, а молодь ставить запитання, які раніше боялися озвучувати. І саме тому 17 травня в Україні має особливий національний акцент — День пам’яті жертв політичних репресій. Водночас глобальні ініціативи, які припадають на цю дату, додають універсального виміру: технологічний прогрес, медична пильність і захист прав людини.
Трагедія, закарбована в національній пам’яті
День пам’яті жертв політичних репресій встановлено Указом Президента України № 431/2007. Щороку в третю неділю травня країна вшановує тих, хто постраждав від арештів, тортур, розстрілів, заслань і примусового «лікування» в психіатричних лікарнях за часів більшовицько-комуністичного режиму. Це не абстрактна дата — це мільйони зламаних доль, розстріляних талантів і порожніх стільців за сімейними столами.
За оцінками істориків, яких наводить Укрінформ, від початку 1920-х до кінця 1980-х років в Україні репресували майже півтора мільйона людей, із них понад 50 % — українці. Лише у 1937–1938 роках засудили 198 918 осіб, а близько двох третин із них — до розстрілу.
Репресії накривали Україну хвилями. У 1920-ті роки — розкуркулення й перші масові арешти селянства. На початку 1930-х — терор, що супроводжував примусову колективізацію. Пік жаху припав на «Великий терор» 1937–1938 років, коли каральна машина працювала з конвеєрною точністю. Під удар потрапила українська інтелігенція — письменники, вчені, митці, яких пізніше назвуть «розстріляним відродженням». Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, багато інших — імена, які сьогодні вивчають у школах, а тоді виривали з життя за одну ніч. Не оминули й селян, і військових, і священнослужителів, і простих робітників — будь-кого, кого режим вважав «ворогом народу».
Одним із найстрашніших символів тієї доби стали Биківнянські могили під Києвом. Тут, у сосновому лісі, у 1937–1941 роках поховали десятки тисяч розстріляних. Сьогодні науковці Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» встановили імена понад 19 тисяч жертв. За оцінками дослідників, загальна кількість похованих може сягати від 30 до 100 тисяч. Це одне з найбільших місць масових поховань періоду сталінізму на території колишнього СРСР. Коли стоїш біля меморіальних плит і читаєш прізвища — від відомих діячів до простих селян — розумієш масштаб катастрофи.
Сьогодні пам’ять живе не лише в камені. Завдяки законам про декомунізацію 2015 року відкрили архіви, перейменували вулиці й демонтували символи тоталітарного минулого. У кожному обласному центрі та в багатьох селах є свої меморіали чи пам’ятні знаки. Щороку 17 травня тут проходять панахиди, виставки документів, зустрічі з родинами репресованих. Молодь веде «уроки пам’яті», а волонтери оцифровують справи. Ця робота — не просто ритуал. Вона формує імунітет суспільства проти будь-яких форм авторитаризму й насильства.
Апостоли Андронік та Юнія: духовне світло травня
Паралельно з державним вшануванням 17 травня Православна церква України за новим календарем згадує апостолів від сімдесяти Андроніка та Юнію. Вони були родичами апостола Павла й одними з перших проповідників християнства. Павло у Посланні до римлян називає Юнію «видатною серед апостолів» — це одне з найвищих визнань для жінки в ранній Церкві. Разом із Андроніком вони несли слово Євангелія до язичників, руйнували капища й зводили перші християнські храми на території сучасної Європи.
У народній традиції цей день іноді називають «Андрон з дощем». За давніми уявленнями, святі допомагають у справах, пов’язаних із врожаєм і погодою. Люди молилися про дощ, якщо весна видавалася сухою, або дякували за благодатну вологу. Сьогодні ці традиції вже не такі поширені, але в деяких регіонах ще зберігають звичай ставити на стіл картоплю або іншу городину — символ достатку й зв’язку з землею, яку захищали й обробляли покоління, попри всі випробування.
Технології, що зшивають світ: Всесвітній день телекомунікацій та інформаційного суспільства
17 травня 1865 року в Парижі підписали першу Міжнародну телеграфну конвенцію й заснували Міжнародний телеграфний союз — попередника сучасного Міжнародного союзу електрозв’язку (ITU). Саме цю дату ООН обрала для святкування спочатку Всесвітнього дня телекомунікацій, а з 2006 року — об’єднаного Всесвітнього дня телекомунікацій та інформаційного суспільства.
Від морзянки й перших телефонних ліній до оптоволокна й супутникового інтернету людство пройшло шлях, який кардинально змінив уявлення про відстань і час. Сьогодні цей день — нагода згадати, як технології стають інструментом єднання. В Україні вони відіграють особливу роль: забезпечують зв’язок між фронтом і тилом, дозволяють мільйонам людей залишатися на зв’язку з близькими за кордоном, підтримують освіту й бізнес у найскладніших умовах. Кожен мегабайт, що передає правдиву інформацію, кожен дзвінок, що підтримує родину, — це маленька перемога над ізоляцією, яку колись нав’язував тоталітарний режим.
Здоров’я та гідність: інші важливі дати 17 травня
Всесвітній день боротьби з артеріальною гіпертонією, започаткований 2005 року за ініціативою Всесвітньої організації охорони здоров’я, нагадує: високий тиск — «тихий вбивця», який щороку забирає мільйони життів. Проста перевірка, здорове харчування, рух і відмова від шкідливих звичок можуть врятувати життя. У країні, де стрес і невизначеність стали частиною повсякденності, ця тема звучить особливо актуально.
Міжнародний день боротьби з гомофобією, біфобією та трансфобією (IDAHOBIT) відзначають із 2004 року на згадку про 1990-й, коли Всесвітня організація охорони здоров’я виключила гомосексуальність із переліку психічних розладів. Цей день — про право кожної людини бути собою без страху переслідування, дискримінації чи насильства. Україна, як частина міжнародної спільноти й на шляху до європейської інтеграції, приєднується до глобальних закликів до рівності та поваги до гідності. Пам’ять про жертви політичних репресій і боротьба проти будь-якої ненависті до «іншого» — це два боки однієї медалі: суспільство, яке пам’ятає про трагедії минулого, має силу захищати права всіх сьогодні.
| Свято / Пам’ятна дата | Тип | Основна ідея |
| День пам’яті жертв політичних репресій | Національний (Україна) | Вшанування мільйонів постраждалих від радянського терору, відкриття правди й формування імунітету проти тоталітаризму |
| Пам’ять апостолів Андроніка та Юнії | Церковний (ПЦУ) | Духовна спадщина раннього християнства, проповідництво й служіння ближньому |
| Всесвітній день телекомунікацій та інформаційного суспільства | Міжнародний (ООН / ITU) | Прогрес технологій зв’язку як інструмент розвитку, освіти й єднання людей |
| Всесвітній день боротьби з артеріальною гіпертонією | Міжнародний (ВООЗ) | Профілактика серцево-судинних захворювань, турбота про власне здоров’я |
| Міжнародний день боротьби з гомофобією, біфобією та трансфобією (IDAHOBIT) | Міжнародний | Боротьба з дискримінацією, захист гідності та прав людини незалежно від орієнтації чи гендерної ідентичності |
Ці п’ять дат на одному календарі створюють цілісну картину людського досвіду: від болю й втрат до прагнення зв’язку, здоров’я й справедливості. Вони не конкурують між собою — вони доповнюють одна одну, нагадуючи, що справжня сила суспільства вимірюється не лише технологіями чи економікою, а й здатністю пам’ятати, прощати (але не забувати) й захищати гідність кожної людини.
Пам’ять про репресії вчить: ніхто не застрахований від свавілля, якщо суспільство мовчить. А глобальні дні 17 травня показують — навіть після найтемніших періодів людство здатне створювати інструменти єднання й захисту.
Цього 17 травня можна зробити прості, але значущі речі: відвідати меморіал або запалити свічку вдома, перевірити тиск і поділитися корисними звичками з близькими, подякувати технологіям, що тримають родини на зв’язку, і підтримати ініціативи, які борються з будь-якою формою ненависті. Бо 17 травня — це не лише день пам’яті. Це день, коли ми обираємо, яким буде завтра.
